Українська зброя. Автомат "ВЕПР"

Автомат "Вепр"

Вепр

В 2003 году Научно-техническим центром точного машиностроения Национального космического агентства Украины был представлен автомат «Вепр» («Вепрь» - рус).
Автомат был создан, как модернизация автомата АК-74 и выполнен по схеме «булл-пап».
«Вепр» позиционируется, как замена, состоящим на вооружении ВС Украины автоматам Калашникова АКМ и АК-74, оставшимся еще со времен СССР.
Автомат «Вепр» состоит из следующих основных частей и механизмов:
- ствола со ствольной коробкой, прицельным приспособлением, прикладом и ударно-спусковым механизмом;
- крышки ствольной коробки;
- затворной рамы с газовым поршнем;
- затвора;
- возвратного механизма;
- газовой трубки с рукояткой перезаряжания;
- узла цевья с пистолетной рукояткой и предохранителем;
- магазина.
У «Вепря» сохранен идентичный автомату Калашникова общий порядок разборки.

Вепр

Предохранитель выполнен отдельным механизмом в виде «поперечного движка», подобно применяемому в российском карабине «Вепрь-308 Супер», и размещен над спусковым крючком. Это дало возможность значительно сократить время на его выключение.
Рукоятка перезаряжания и предохранитель могут быть легко переставлены стрелком на любую удобную для него сторону. При этом рукоятка перезаряжания, выполненная отдельным узлом, неподвижна при стрельбе, что повышает безопасность при обращении с оружием и позволяет стрелять как с правого, так и с левого плеча. Изменение конструкции рукоятки перезаряжания, выполненной отдельным узлом, позволило также избавиться от длинного выреза под нее в крышке ствольной коробки, что значительно повысило защищенность автомата от попадания грязи внутрь, способствуя повышению его надежности в целом.
Следует отметить, что удаление рукоятки перезаряжания с затворной рамы положительно сказалось на ее балансировке и также способствовало некоторому повышению кучности стрельбы.
Еще одной особенностью автомата «Вепр» является то, что элементы удержания оружия - узел цевья и пистолетной рукоятки крепятся к ствольной коробке без опоры на ствол. Это исключает его неконтролируемое прогибание и повышает точность стрельбы.
Ствол консольно закреплен во вкладыше ствольной коробки и не несет никакой нагрузки. Узел цевья и пистолетной рукоятки отсоединяется от автомата одним движением - посредством отжатия вперед-вниз рычага стопора, расположенного на тыльной части пистолетной рукоятки.

Калибр, мм	5.45x39
Вес без патронов, кг	3.45
Длина, мм	702
Длина ствола, мм	415
Начальная скорость пули, м/с	900
Темп стрельбы, выстр/мин	600-650
Емкость магазина, кол. патронов	30

Положительной особенностью автомата «Вепр» является и то, что цевье практически на всю длину закрывает ствол, предохраняя его от неравномерного охлаждения при боковом ветре, приводящего к его короблению, а также защищает руки стрелка от ожогов. Пластиковая накладка на крышке ствольной коробки исключает контакт щеки стрелка с металлом и улучшает удобство прицеливания.
Прицел автомата диоптрического типа. Его стойка - складывающаяся, что предохраняет прицел от механических повреждений. Стойка снабжена винтом регулировки, позволяющим изменять положение диоптра по горизонтали в пределах 2,5 мм вправо-влево. Приведение оружия к нормальному бою по вертикали осуществляется ввинчиванием-вывинчиванием штатной мушки от автомата Калашникова. В дополнение к диоптрическому имеется возможность установки любых оптических прицелов (в том числе коллиматорных, ЛЦУ и др.) на специальную боковую прицельную планку. В автомате также осуществлена возможность крепления «тактического» ремня за заднюю стойку мушки, аналогично М 16.
Конструкция приклада является особенностью компоновки. Приклад, как самостоятельный элемент конструкции, отсутствует. Его роль исполняет затыльник, жестко закрепленный на тыльной части ствольной коробки. Положительной особенностью данной конструкции является повышение жесткости прикладываемой к плечу стрелка части автомата и то, что у «булл-папа» затыльник приклада не может быть уже ствольной коробки (последнее положительно влияет на характер отдачи оружия). Кроме того, верхняя часть затыльника приклада защищает кнопку направляющего стержня возвратного механизма, исключая ее случайное нажатие и отделение крышки ствольной коробки.
Автомат оснащается пламегасителем - дульным тормозом и штык-ножом. В комплект автомата входят: принадлежность, ремень и подсумок (пенал с принадлежностью и разборный двухзвеньевой шомпол носятся отдельно в подсумке).

Вепр
с установленным подствольным гранатометом

Автомат изначально разрабатывался с учетом присоединения к нему подствольного гранатомета. Поскольку штатный армейский подствольный гранатомет ГП-25 не может быть присоединен к автомату «Вепр» ввиду особенностей его конструкции, был разработан его модернизированный вариант, который может быть установлен взамен штатного цевья буквально за несколько секунд. При этом изюминкой конструкции является то, что предохранитель автомата в этом случае будет предохранителем и для гранатомета, упрощая обращение с оружием. Имеется также блокировка от случайного одновременного нажатия спусковых крючков автомата и гранатомета. В 2004 году был представлен автомат «Вепр» оснащенный подствольным гранатометом.
В сравнении с АК-74 автомат «Вепр» приобрел ряд преимуществ.
Ручка управления огнем находится перед магазином – она расположена в центре тяжести, по пистолетному принципу. Основным достоинством такого решения является то, что боец держит автомат одной рукой.
При стрельбе длинными очередями «Вепрь», в отличие от обычного автомата Калашникова, не задирает вверх-вправо, а вибрирует параллельно линии прицеливания, практически не изменяя положения ствола. За счет гораздо более широкого затыльника приклада отдача стала гораздо более мягкой.
«Вепрь» настраивается не только под «правшу», но и под «левшу».
По данным различных источников, в отличие от автомата Калашникова, в украинском оружии на 43 детали меньше.
Кроме того, конструкторам удалось вдвое увеличить показатели точности стрельбы (по сравнению с «АК»).

Пулюй чи Рентген ? Пулюй перший в Європі декан електротехнічного факультету.

Український учений і дослідник Іван Павлович Пулюй

Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові на Тернопільщині в сім'ї заможного і освіченого землероба Павла Пулюя, який був бургомістром Гримайлова (1861-1865 pp.). Після Тернопільської гімназії Іван закінчив теологічний (1869 р.) та філософський (фізика і математика) факультети (1872 р.) Віденського університету; у 1877 р. здобув ступінь доктора натуральної філософії Страсбурзького університету. З 1882 р. Іван Пулюй працював технічним керівником електротехнічного бюро у Відні, а з 1884 р. — професором і керівником кафедри експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи у Празі; був обраний ректором на 1889/90 pp.; організував окрему кафедру електротехніки, якою керував до виходу на пенсію в 1916 р. Помер Іван Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі, де його й поховано.

2005 року світова громадськість відзначила 160-річчя від дня народження славетного вченого, великого сина України — Івана Пулюя.
Серед українських учених, що сягнули вершин європейської і світової науки, одне з почесних місць належить Івану Пулюєві. Вчений-новатор, умілий та вдумливий фізик-експериментатор, оригінальний конструктор та винахідник, блискучий лектор, активний організатор, письменник, перекладач, публіцист і громадський діяч, він боровся за національне відродження українського народу, за його політичні права, за піднесення української культури до рівня цивілізованих народів світу.

Своєю науковою і технічною діяльністю І. Пулюй заслужив широке міжнародне визнання, але залишався майже невідомим в Україні, для кращого майбутнього якої невтомно працював далеко за її межами впродовж усього життя. Відомий професор XIX—XX сторіччя Вільгельм Форман сказав про нього: «Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорщини, але він належав до тих, хто в другій половині XIX та на початку XX ст. формував світ».

Чимало публікацій останніх років українських фізиків, медиків та публіцистів (В. Рижика, Р. Гривняка, В. Шендеровського, Р. Гайди, Л. Даценка, М. Чайківського, М. Долчука, О. Барвінського та ін.) присвячено аналізу науково-практичної діяльності І. Пулюя [1—12].

Свою наукову діяльність учений розпочав з експериментального дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і парів (1874— 1880 pp.). Починаючи з 1880 р. проводив фундаментальні дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції [1]. Його праці у цій галузі опубліковані окремою книгою в «Доповідях Віденської Академії Наук» під загальною назвою «Електродна промениста матерія» (1883 p.), що присвячена найважливішим досягненням світової фізичної науки, яку в англійському перекладі (1889 p.) видало Лондонське фізичне товариство в серії «Фізичні мемуари». Різноманітні прилади, описані в цих працях, експонували на міжнародних виставках, згодом чимало з них стали експонатами науково-технічних музеїв Відня, Парижа, Аейпцига і Праги. Апарат, широко відомий серед фахівців того часу як флуоресцентна «лампа Пулюя», став прообразом рентгенівської трубки [2—5].


«Пулюєва лампа» отримала премію на міжнародній виставці 1887 р. у Парижі [2]


Учений розкрився як різнобічний практик і водночас глибокий науковець-теоретик, як педагог-новатор і організатор. Премії і медалі на виставках у Парижі, Відні, Штаєрі та Празі, численні винаходи, запатентовані у різних країнах Європи, ґрунтовні теоретичні статті, які з австрійських видань часто передруковував центральний німецький журнал «Elektrotechnische Zeitschrift», ордени Залізної корони і Франца-Иосифа та звання радника цісарського двора, яким його нагородив уряд Австро-Угорщини за заслуги перед державою у розвитку електротехнічної промисловості, — все це характеризує масштаб і рівень його діяльності [1-3].

Іван Пулюй майстерно поєднував викладацьку працю з науково-дослідною, про це свідчить, зокрема, виготовлений ним прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, нагороджений у 1878 р. срібною медаллю Всесвітної виставки в Парижі. Високою оцінкою досягнень І. Пулюя було обрання його почесним членом Віденського електротехнічного товариства та багаторічне перебування на посту президента заснованого ним такого ж товариства у Парижі [2, 3].

У 1879 р. І. Пулюй надрукував працю «Непропаща сила», а в 1881 р. науково-популярну брошуру «Нові і перемінні звізди», тісно пов'язані в ідейно-теоретичному плані. В них провідною є ідея закону збереження і перетворення енергії, що відкрили й обґрунтували в сорокових роках XIX століття Р. Майєр, Дж. Джлуль і Г. Гельмгольц. Отже вже в перший період своєї наукової творчості І. Пулюй чудово розумів фундаментальну роль закону збереження — не тільки для фізики, але й загальноприродничих і загальнонаукових досліджень. У нього цей закон асоціюється з філософськими та етично-психологічними проблемами, з його громадсько-політичними поглядами та прагненнями [3—6].

У своїй праці І. Пулюй високо оцінив Декарта, який ще в 1664 р. «зовсім ясно сказав, що матерія і движения тілько зміняються, а не пропадають. Не пропало ж й слово того духа велетня, не пропала і правда, хоч треба було дожидати більше двох сотень років, поки народяться внуки, котрі зрозуміють велику всесвітню тайну, що одкривається найперше тільки самим вибраним священикам правди».

У праці «Нові і перемінні звізди» розглянуто процеси, що відбуваються в деяких небесних тілах, і автор виходить за рамки аналізу лише астрономічних та фізичних явищ і торкається таких глибоких філософських проблем, як питання життя й смерті, тимчасовості й вічності, мінливості та постійності. Вже на початку своєї розповіді про зорі вчений чітко формулює мету наукового пізнання — відкриття законів природи за допомогою дослідів і мислення [6].

Разом з тим І. Пулюй визнає, що наука не може і не повинна обмежуватися лише пізнанням законів природи, але мусить вказати також шляхи використання її могутніх сил для добра людини. Своє розуміння основного філософського питання про відношення мислення до буття І. Пулюй формулює так: «Те, що ми відчуваємо чуттям, слухом або очима, все те є вкінці не що інше, як рух матерії, який переходячи через наші змисли, досягається нашим нервам і будить в них відповідне ворушаннє, як пальці кобзаря будять ріжнородне дрожаннє на струнах кобзи, відповідне до довшини, тугості і напруження кожної струни. Коли те ворушаннє нервів наших дійде до нашої стями, тоді ми й тямимо...» [7].

Такі міркування дозволяють І. Пулюєві перекинути місток від проблем природознавства у сферу духовного життя, етики і моралі: «Сей закон, що сила не пропадає, має загальне значення. Він править не тільки фізичним, але також моральним світом. І в моральному світі діє сила правди на людський розум з такою повнотою, з якою Сонце притягає землю, або атом діє на атом. Що ми пізнаємо як щиру правду, те мусимо й признати за правду, коли ми люди з розумом; те мусять усі признати, чий розум розбере правду від неправди» [8, 9].

Метою науково-популяризаторської діяльності І. Пулюй вважав не тільки просвітництво, не тільки доведення до свідомості читачів розуміння суті науки, її ролі у пізнанні навколишнього світу та значення у суспільному розвитку людства; для нього важливим було і виховання високих моральних якостей, формування свідомих членів громадянського суспільства, здатних самостійно думати. Такий підхід заслуговує на те, щоб його наслідувати і в наш бурхливий переломний час.

Іванові Пулюю вдавалося поєднувати інтенсивну наукову і педагогічну працю з невтомною діяльністю, спрямованою на національне відродження України, відновлення української державності.
Розуміючи фундаментальне значення рідної мови в житті суспільства, Пулюй ще студентом підготував і видав у 1869 р. перший молитовник українською мовою, переклав підручник з геометрії для українських гімназій. Вболівання і боротьба за долю української мови як передумови нормального розвитку нації, її освіти, культури, державності стали для нього провідною зорею у суспільно-політичній активності. В одному з листів учений писав: «... ціль наша єсть: вибороти свому народові поважне становисько між іншими народами, та не заржавілими списами чубатих дідів наших, а живим словом, русько-українською мовою» [10,11].

Будучи поліглотом, теологом і знавцем класичних мов, він разом з видатними письменниками Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Аевицьким десятки років працював над перекладом українською мовою та виданням Біблії. Частинами цей переклад видавався в різні роки, перше повне українське видання Біблії здійснено у Відні в 1903 р.


Брошура І. Пулюя «Україна та її міжнародне політичне значення», 1915 р. [7]


Дві брошури Пулюя (видані німецькою мовою в 1915 р.) присвячені політичній ситуації українського народу, необхідності відновлення української державності. В одній з них («Україна та її міжнародне політичне значення») зокрема, читаємо: «Поневолені народи Росії повинні стати вільними і утворити власні держави. Але найважливіше значення для досягнення цієї мети, для забезпечення тривалого миру в Європі може мати тільки самостійна Україна. Незалежність України є, за нашим переконанням, ключем до миру в Європі» [10-12].

Відповідно до заповіту на повідомленні про його смерть написано: «Тлінні останки покійного будуть в догіднім часі перевезені на рідну землю, котру покійний так гаряче любив і з цілим посвяченням всіх своїх сил служив».

Цю любов і самопосвяту зуміли оцінити й чужинці. У прощальній промові на похороні у Празі ректор Німецької політехніки, де понад З0 років працював Іван Пулюй, сказав:
«Ти був не тільки людиною сильних переконань і гостро викарбованою особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім вірності народові, з якого Ти вийшов. І немає більшої вірності, ніж вірність власному народові. Тому події цієї великої війни схвилювали Твоє сильне серце. Могутні хвилі наших днів підняли в Тебе надію на зліт Твого народу, якому Ти як цінний заповіт залишив переклад і здійснене під Твоїм керівництвом... перше повне видання української Біблії.
Доля дозволила Тобі побачити ранішню зорю свободи, до якої піднявся з темних воєнних хмар Твій нарід, який Ти любив до останнього свого подиху, і її перші сонячні промені побажали озолотити кінець Твого сповненого працею життя».

Віддаючи данину пам'яті вченому-патріоту, вивчаючи його спадщину та підтримуючи його прагнення до відродження української культури, необхідно продовжувати глибоке, об'єктивне вивчення української науки і відродження інших незаслужено забутих імен.

Український Радіологічний Журнал
© Інститут медичної радіології ім. СП. Григор'єва (2005)

Н.О. Артамонова, O.K. Кононенко
Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор'єва АМ Н України, м. Харків


Література
1. Гайда Р. / / Львівський політехнік. — 1995. — Лютий
(спецвипуск). — С 2-3.
2. Чайківський МА.. 11 Альманах в пам'ять 40-х роковин основания товариства «Січ» у Відні (зібрали і видали: Др.Зенон Кузеля і Микола Чайківський). — Львів, 1908. — С 255-261.
3. Влох О.Г., Гайда Р.П., Пляцко P.M. / / Аксіома для нащадків: українські імена в світовій науці. — Львів: Каменяр, 1991. — С 118-141.
4. Гайда P., Пляцко Р. Іван Пулюй. 1845-1918: Життєписно-бібліографічний нарис /Наукове товариство імені Шевченка у Львові /Олег Купчинський (відп.ред.). — Л., 1998. — 284с.
5. Лозинський О. // Львівський політехнік. — 1995. — Лютий (спецвипуск). — С. 4—7.
6. Гайда Р. // Там же. — С 8-9.
7. Пулюй Іван. Збірник праць /Василь Шендеровський
(ред.). — К.: Рада, 1996. — 711с.
8. Гайда Р.П. // Популяризація науки в Україні: історія
і сучасність. — К.: Хрещатик, 1992. — С 109-119.
9. Рокіцький О.М. Іван Пулюй у світовій науці й культурі: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.07 /Київський національний унт ім. Тараса Шевченка — К., 2002. — 20с.
10. Гайда P., Пляцко Р. // Львівський політехнік. — 1995. — Лютий (спецвипуск). — С. 10—11.
11. Пулюй—Куліш. Подвижники Нації /Василь ІПен-деровський (ред.). — К.: Рада, 1997. — 287с.
12. Пулюй Іван. Збірник праць /Василь Шендеровський (ред.). — К.: Рада. — Т.З: Молитовник. Псалтир. — 271с.

Джерело:
http://www.imr.kharkov.ua/journal/1_05u/p110_113.pdf




Одна правда й один правий суд повинні бути для всіх народів»

Невідомі сторінки життя першого декана першого в Європі електротехнічного факультету Iвана Пулюя

Клара ГУДЗИК, «День»

ІВАН ПУЛЮЙ

Загальновідомо, що творчі сили народу, який втратив державність, неминуче починають працювати на метрополію, а не на себе, і часто повністю асимілюються народом-завойовником. Бо не кожній людині, особливо талановитій, імпонує приналежність до людей «другого сорту» — до завойованого народу, і вона поспішає, іноді несвідомо, робити все можливе, аби бути «як всі», іноді стаючи при цьому більшим патріотом чужої вітчизни, ніж її, цієї вітчизни, аборигени. Такі люди переймають навіть те презирство, з яким «сильна нація» дивиться на завойованих. Але так буває не завжди. Сьогодні ми згадаємо Івана Пулюя, який, зайнявши неабияке місце в найвищій науковій ієрархії Західної Європи, залишився українцем і завжди робив все можливе заради того, щоб підняти культуру і освіту свого народу, допомагав талановитим його представникам, добре розумів нагальні потреби своїх земляків. Але чим більш відомою і шанованою в Європі була ця людина, тим більше «забували» її, пам’ять про неї на Батьківщині — «в Україні милій». Особливо у радянські часи. Лише в останні роки з’явилася низка газетних та журнальних статей про його наукову діяльність; було також відзначено 150-річчя з дня народження Івана Пулюя (1995), хоча святкували ювілей, головним чином, в його «малій вітчизні» — на Тернопільщині.

СТАНОВЛЕННЯ

Іван Павлович Пулюй народився 1845 року в містечку Гримайлів на Галичині (Тернопільська область). Його батьки були дуже побожними людьми; Іван щонеділі ходив до церкви й уже в п’ятирічному віці знав напам’ять всю службу Божу — мав феноменальну пам’ять. Коли йому виповнилося 6 років, пішов до школи, де дуже швидко навчився читати і писати. Багато читав, у тому числі — твори українських письменників. Тому батьки без коливань віддали його до Тернопільської гімназії, де виявився ще один талант Івана, а саме — схильність до точних наук, зокрема, — до астрономії. Між Гримайловим та Тернополем — 40 кілометрів, які Іван часто долав пішки. Гімназію він закінчив у 19 річному віці — з відзнакою. Батьки наполягали на тому, щоб він продовжив освіту, але — духовну: верхом їхньої амбіції було бачити свого вченого сина священиком. І молодий Іван — з рекомендацією свого пароха — вирушив (як каже легенда — пішки) до Відня — столиці Австро-Угорщини, до якої тоді входила сучасна Тернопільська область. За п’ять років він опанував у Віденському університеті повній курс богослов’я, а невдовзі отримав також диплом філософського. Саме тоді він прийняв важливе і остаточне рішення — відмовився від душпастирської кар’єри, якої так хотіли для нього батьки, і почав займатися наукою — вирішив стати вченим, а не священиком. Цього йому батьки ніколи не пробачили.

Восени 1875 року Іван виїздить до Страсбурга, де вступає на філософський факультет університету за спеціальністю фізика-електромеханіка. Через два роки він блискуче захистив дисертацію, а 1877 року отримав ступінь доктора філософії Страсбурзького університету за спеціальністю «фізика»; одночасно Пулюя було запрошено на посаду державного радника з електротехніки в Чехії та Моравії. Відтоді вчений все своє життя поєднував теорію і практику.

Варто звернути увагу на ще один факт — закінчивши навчання, Іван Пулюй мав намір стати викладачем Київського університету. Однак російська адміністрація не дала на це дозволу — як неблагонадійному. Цікаво, що до списку «неблагонадійних» Пулюй був занесений як автор науково-популярної праці «Про «нерухомі» зірки і планети», де йшлося, зокрема, про те, що всі космічні процеси підпорядковані тим самим законам, які панують і на Землі. То ж вийшло так, що Пулюй все своє життя працював на Заході, де шанувався як блискучий спеціаліст.

1884 року Пулюй одружився (вінчання відбулося у греко-католицькій церкві св. Варвари) з Катериною Студзітською. Відомо, що вона була відданою, красивою і люблячою дружиною; вона не тільки народила йому чимало дітей, а й брала певну «участь» в електротехнічних експериментах чоловіка. Зокрема, вона погодилася обрізати своє чудове волосся заради виготовлення волокон експериментальних електроламп, над якими працював вчений. А пізніше Пулюй просвітить руку Катерини так званими рентгенівським променями — це був перший у світі «рентгенівський» знімок.

НАУКОВА КАР’ЄРА

Невдовзі Пулюй стає приват-доцентом фізико-математичної кафедри Віденського університету. В епіцентрі його наукових досліджень — електрика, її закони, можливості й практичне використання. 1881 року він побував на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі, де одна дуже солідна фірма запропонувала йому очолити фабричне вироблення дугових ламп — тоді нових і перспективних приладів. Одночасно вчений працює технічним консультантом електротехнічної фірми «Ганц» і директором фабрики, яка випускала електролампи його власної конструкції. Але одночасно Іван Пулюй понад тридцять років (1884—1916) працював професором Празького політехнічного інституту, де 1902 року став першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету.

В історії світової науки професор Пулюй займає почесне місце як визначний теоретик i експериментатор у електротехнічній галузі, яким було зроблено і запатентовано чимало важливих теоретичних і практичних винаходів, зокрема, в галузі спорудження електростанцій. Нагадаємо, що це було ХIХ століття, і в багатьох країнах електрична ера тільки-но розпочиналася. Він написав майже 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, присвячених, насамперед, проблемам різних типів випромінювання. Праці Пулюя друкували солідні видання, такі як Британське фізичне товариство (Рhysical Memours) та інші. Все, за що брався Іван Пулюй, він робив талановито, оригінально і часто був першопрохідником.

Перерахуємо деякі (далеко не всі) досягнення Івана Пулюя в галузі електротехніки. Він удосконалив виготовлення надійних «ниток» для освітлювальних ламп, за що отримав патент. Він першим систематично досліджував холодне світло, яке сьогодні має назву неонового, а тоді було відзначене як велике оригінальне досягнення. Важливе практичне значення мала і запропонована вченим конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, захищених від потужних електричних полів. Ще одним винаходом Пулюя є переносна електрична лампа, запатентована в 1881 році, яка багато років використовувалася у шахтах. Великими заслугами Івана Пулюя є: створення першої в Європі електростанції в Празі, яка працювала на змінному струмі, а також запуск низки електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині.

Пулюй був знаний і шанований у світі. Так, відома «Энциклопедия» Брокгауза та Ефрона надрукувала відомості про його дослідження ще в 1893 році. 1910 року імператор Австро- Угорщини Франц-Йосип надав Пулюю титул придворного радника, а в 1916 році нагородив його орденом «Лицарський Хрест». Дуже цінував діяльність ученого Іван Франко, котрий у «Нарисі історії української літератури до 1890 р.» характеризує Івана Пулюя як знаменитого електротехніка і визначного письменника, відомого і талановитого полеміста, зокрема, у такій делікатній справі, як «вживання народного язика в церковних книжках». Всі, хто працював з Пулюєм або навчався в нього, відзначали його скромність, а також ще одну рису характеру — йому ніколи не залежало «на шані та нагородах».

РЕНТГЕНІВСЬКЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ

Той факт, що рентгенівське випромінювання відкрив німецький фізик Вільгельм Рентген, став сьогодні не тільки аксіомою, але й тавтологією. Однак у світі є чимало фізиків, які переконані в іншому — в тому, що саме Іван Пулюй не тільки послідовно вивчав це випромінювання, а й зробив перші в історії людства високоякісні світлини за допомогою цих променів, які пізніше отримали назву рентгенівських. І зробив це значно раніше за Рентгена. До того Пулюй написав чимало статей, присвячених випромінюванню, тоді як Рентген фактично не мав попередніх публікацій з цієї проблеми, а новий вид променів виявив випадково, нічого не знаючи про їхні властивості. Однак саме він, Рентген, а не Іван Пулюй, першим написав до наукового часопису про свій винахід. Це була стаття «Про новий рід променів» із підзаголовком «Попереднє повідомлення». Відомо також, що Іван Пулюй ділився своїми результатами та думками з Рентгеном. Але, попри це, німецький вчений не згадав імені Пулюя у своїй статті (як це прийнято у науковому середовищі). Тож 1901 року Рентген отримав першу серед фізиків премію Нобеля і навіки стає «батьком рентгенівського випромінювання». Хоча факти говорять інше — Пулюй позбавився цієї честі виключно через надмірну старанність досліджень, через бажання ще і ще раз перевірити отримані результати перед тим як їх оприлюднити. Дуже-дуже жаль!

ГРОМАДСЬКІ СПРАВИ

Хоча все своє доросле життя Пулюй жив і працював за кордоном, він не втрачав зв’язків з вітчизною і робив все, що міг, для допомоги своїм землякам. Ще навчаючись у гімназії Іван Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії й літератури та для піднесення національної свідомості народу. Будучи студентом Віденського університету, він розробляє українською мовою підручник геометрії, а після відомого Емського указу 1876 року публікує за кордоном статті на захист української мови. У 1867 році Іван Пулюй організував у Відні культурно-пропагандистське товариство «Січ», студентське земляцтво «Українська громада» та ін. Він постійно читав студентам-українцям лекції з різних предметів. За підтримки Пулюя було створено фонд підтримки незаможних студентів, який поповнювали австрійські вчені. Цікаво, що цей фонд проіснував до 1939 року — його зліквідували німці. Живучи за кордоном, Пулюй разом з галичанами боровся за створення у Львові українського університету. А останньою публікацією Івана Пулюя була книжка німецькою мовою «Україна та її міжнародне політичне значення» (1915). Тож не дивно, що ім’я вченого в Радянському Cоюзі замовчувалося, а після 1939 року опинилося під забороною. Тому дослідженням і вивченням спадщини вченого займалися тільки поза межами УРСР.

БІБЛІЯ

Іван Пулюй близько причетний до ще однієї, дуже важливої загальнонаціональної справи — до українського перекладу Біблії. Яку відомо, цю велику справу започаткував і багато десятиліть виконував український діяч Пантелеймон Куліш (1819—1897) — письменник, історик, етнограф, критик, перекладач, який вірив, що «Біблія, Гомер і Шекспір» є трьома основними стовпами всесвітньої, а значить, — і української культури. Спочатку він перекладав Біблію з церковно-слав’янської, але пізніше з’ясувалося, що Святе Письмо обов’язково треба перекладати давніми мовами. Тож Куліш взявся за давньоєврейську мову, вивчив її й знову заново почав працювати над перекладом.

І так трапилося, що, перебуваючи у Відні, Куліш познайомився з Іваном Пулюєм, який не тільки мав вищу релігійну освіту, а й досконало володів 15-ма мовами (як новими, так і старими). То ж не дивно, що Куліш запропонував, а Пулюй прийняв пропозицію — працювати над українською Біблією разом. Пізніше Іван Пулюй написав у спогадах: «Поділили ми роботу між собою так, що я перекладав із грецької, дбаючи більше про докладність, ніж про красу слова. Потім ми порівнювали цей переклад з церковнослов’янським, російським, польським, сербським, німецьким, латинським, англійським і французьким. Впевнивши себе таким чином у вірності нашого перекладу, я наважився покинути на якийсь час мої університетські науки і всі заробітки та увесь час віддати для спільної праці — українському перекладу Біблії».

Творча співпраця двох шляхетних людей тривала понад двадцять років. Пізніше до роботи над перекладом Біблії долучився ще письменник Нечуй-Левицький. Дружина Куліша писала Пулюю: «Тяжко було б подумати, що мій чоловік бився 50 літ і слід його був би щез без Вашої підмоги великої!» Зрештою, переклад було закінчено. Стараннями Пулюя, британське «Біблійне товариство» підписало контракт, в якому говориться, що «Товариство» навічно купляє переклади Біблії Куліша і дозволяє їх друкувати. Друк тривав кілька років (до 1904 року), і виходу останніх книг Пантелеймон Куліш не діждався. (Цікаво ще відзначити, що під час Першої світової війни вчений закликав уряд Японії дозволяти українським полоненим користуватися щойно виданим тоді українським Псалтирем, проти чого протестував царський уряд.)

У зв’язку з цією епохальною біблійною історією хотілося б звернути увагу читача на дві обставини, які яскраво характеризують як Куліша, так і Пулюя. По-перше, нагадаємо, що Пантелеймон Куліш був православним, а Іван Пулюй — греко-католиком. В ті часи (на превеликий жаль, часто також — у наші) стосунки між «схизматиками» (православними) та «уніатами» залишалися войовничо-ворожими, і про якісь ближчі зв’язки рідко йшлося. І ось вони дружньо, з повагою один до одного, протягом багатьох років разом перекладають Біблію. Але не тільки це. Куліш помер майже жебраком (все його майно згоріло, а гроші давно були витрачені на переклади), залишивши дружину Олександру Михайлівну без будь-яких джерел існування. І хто, ви думаєте, їй допоміг? Звичайно ж, Іван Пулюй — він підтримував «Ганну Барвінок» (літературний псевдонім) до самої її кончини.

Насамкінець наводимо уривок із статті Івана Пулюя, де він відстоює право українців Російської імперії мати Біблію своєю рідною мовою. (Документ подаємо українською мовою Австро-Угорської імперії.)

«В обороні українського слова» (1904)

«До Головного Управленія по ділам печаті в Петербургу!

Переклади св. Письма дозволені в Російській імперії на більше як 36 мовах. Вільно там навіть Монголам, Туркам, Татарам читати і проповідати слово Боже на своїй мові; вільно й Полякам і таким слов’янським народам, як Серби, Болгари та Чехи, що розсіяні по всій Імперії і становлять тільки малесенький процент російського населення. Не вільно тільки 25-мільйонному русько-українському народові, хоч він з московським ще й одновірний. Минуло вже 21 рік з часу того, як моє прошеніє шановному Управлєнію по ділам печаті щодо дозволу на Україні русько-українського перекладу Нового Завіту, було признане «не подлежащим удовлетворению».

...Русько-український нарід нічим не провинив перед царями і російською державою, та не тільки що нічим не завинив, сини його клали голови свої за царів і проливали кров неповинну. Бо хиба-ж мало прислужив ся руський нарід до потуги і слави Росії? За що- ж така тяжка кривда і кара на нього — той царський декрет 18 го травня 1876 року, котримспинено і затамовано всенародну просвіту і культурне життя на землі руській, а задекретоване рабство духовне і тілесне?

Однак, одна правда й один тільки правий суд повинні бути для всіх народів Російської Імперії, як для народу московського, для Монголів і Татар, так і для Русинів-Українців ...Нехай же настане ясний день, освітлений та огрітий сонцем правди і любові до ближнього. Нехай не гине нарід український рабом в темряві духовній; має ж і він право до культурного життя!

Тому представлю шановному Управлению по ділам печати сим разом вже цілий русько-український переклад св. Письма Старого і Нового Завіту, виданий «Британським і закордонним Біблійним товариством» у Відні. Очікуючи, що у сучасних верховодів Росії буде розуміння великого діла, прошу дозволу, щоб можна було розширювати те видання Біблії на Україні.

Предкладаю се прохання в надії, що після двадцяти років (з 1876) в Росії обставини і люди змінились. Надіюсь, що тепер це прошеніє — не моє тільки, але й мільйонів русько- українського народу — не буде даремне.

Се прошеніє роблю з власної волі, а не з ініціативи «Британського і закордонного Біблійного товариства», роблю його в імені мільйонів українського народу. Прага, 20-го січня 1904. Проф. д-р Пулюй.»

Помер Іван Пулюй — видатний вчений, громадсько-культурний діяч України і дуже хороша людина 31 січня 1918 року в Празі, де i похований.

Сікорський - Містер гелікоптер. Мрія Леонардо да Вінчі

Сікорський Ігор Іванович. Людина, яка втілила мрію Леонардо да Вінчі

Хлопчик любив слухати розповіді мами про нескінченність Всесвіту, загадковість зірок, про таємниці морів і океанів, про дивовижний і цікавий світ, що далеко простягався за стінами київського помешкання. Але найбільше вражали уяву хлопчика розповіді про генія ХV століття Леонардо да Вінчі та про його ідею створити «залізного птаха» – літаючу машину, що мала підніматися в повітря під дією потужного гвинта без будь-якого розгону.
Якось після читання роману Жуля Верна «Робур-завойовник» хлопчикові наснилося, начебто він перебуває на борту летючого корабля. Ніби заходить до розкішного салону, з вікон якого далеко внизу видно море, острів із зеленими пальмами. Хлопчик тоді ще не знав, що сон здійсниться за тридцять років – усе це він побачить на борту власноруч спроектованого літака-амфібії...
Звали хлопчика Ігор Сікорський. Йому поталанить утілити в життя більшість дитячих мрій і стати однією з найяскравіших постатей XX століття – відчайдушним пілотом перших літаків, творцем цілого покоління не бачених раніше «залізних птахів», мислителем і філософом, людиною, яка через п’ять століть втілить мрію великого Леонардо да Вінчі...

Сім’я

Родину Сікорських добре знали в Києві. Насамперед завдяки батькові – Івану Олексійовичу, видатному психіатрові, наукові роботи якого не втратили значення і до сьогодні. Доктор медицини, член наукових товариств кількох країн, багатолітній завідувач кафедри Київського університету Святого Володимира, засновник і редактор журналу «Вопросы нервно-психической медицины и психологии», він устигав іще й активно займатися громадською діяльністю. Брав участь у духовно-релігійному житті Києва, оскільки як син і онук православних священиків свого часу закінчив духовне училище і семінарію. Видатний художник Віктор Васнєцов увічнив риси Івана Сікорського у розписах Володимирського собору, обравши його моделлю для образу Святого Іоанна Предтечі.
Ігор Сікорський народився 6 червня (25 травня за ст. ст.) 1889 року. Дуже важливу роль зіграла в його житті мати – Марія Стефанівна. Вона була високоосвіченою жінкою, але своє життя присвятила родині, в якій, окрім Ігоря, було ще четверо дітей. Їй дім Сікорських завдячував особливим затишком і творчою атмосферою, яка так потрібна для гармонійного розвитку непересічних особистостей. Дитячі роки майбутнього авіаконструктора були осяяні світлом культури, мистецтва і глибоких знань про навколишній світ, які дала йому його родина і які визначили всю його подальшу долю.

Роки навчання

У 1900 році Ігор Сікорський вступив до Першої київської гімназії – найстарішого київського навчального закладу із чудовими педагогічними традиціями. У різні роки її випускниками були видатний художник Микола Ге, дослідник Києва Микола Закревський, літератор і державний діяч Анатолій Луначарський, учений-економіст Микола Бунге, письменники Костянтин Паустовський і Михайло Булгаков та багато інших видатних особистостей. Проте освіта в класичних гімназіях була суто гуманітарною, а хлопця вабили точні науки. Старший брат Ігоря Сергій навчався в Морському кадетському корпусі у Санкт-Петербурзі і багато розповідав про цей привілейований навчальний заклад, який за два століття існування закінчили видатні флотоводці, морські інженери й учені, чиї імена золотом вписані в історію Російської імперії. Тож батьки вирішили віддати туди й молодшого сина.
Навчання в Морському кадетському корпусі для Ігоря було успішним, але він швидко зрозумів, що військова кар’єра, нехай і пов’язана зі службою на морі, його не приваблює. Тим часом остаточно визначилося коло його інтересів: він намагався відстежувати всі новинки, які з’являлися в технічних галузях, у позаурочний час часто щось конструював чи майстрував у навчальних майстернях. А після появи газетних повідомлень про перші польоти американців – братів Райт рішення визріло остаточно: він хоче будувати аероплани і літати на них. Тому після закінчення в 1906 році загальних класів він залишив корпус із наміром вступити до навчального закладу, де можна було б здійснити ці мрії. Втім, у Росії таких іще не було. До того ж у зв’язку з революційними подіями 1905 року більшість вищих навчальних закладів у країні були тимчасово закриті. Батьки вирішили направити сина вчитися за кордон – професор Київського університету таку можливість мав.
Ігор Сікорський від’їжджає до Парижа, де починає опановувати науку в технічній школі Дювіньйо де Ланно. Однак рівень навчання його не задовольняє і за шість місяців він повертається додому, де вступає до Київського політехнічного інституту імператора Олександра ІІ.
КПІ, заснований у 1898 році за зразком паризької Еколь Політекнік, був вищою технічною школою нового типу, де студенти отримували глибоку природничо-наукову фундаментальну підготовку з математики, фізики, хімії, інших дисциплін, на яких будувалося викладання загальноінженерних курсів. Навчання поєднувалося з професійно-практичною роботою на виробництві та в лабораторіях. Усіляко заохочувалася науково-дослідна та практична робота викладачів і студентів у профільних наукових гуртках. Від самого початку інститут мав чотири відділення: механічне, хімічне, інженерно-будівельне та сільськогосподарське. Але вже у 1899 році викладачі виступили за створення п’ятого – повітроплавного відділення.
Очолив ці починання один з найбільших у ті часи київських ентузіастів авіації професор Микола Артем’єв, талановитий учень Миколи Жуковського. Відкрити відділення тоді не вдалося, тож з його ініціативи в 1905–1906 роках при механічному відділенні КПІ було організовано повітроплавну секцію з відділами аеропланів, гелікоптерів, орнітоптерів і двигунів. Секція стала фактично головним науково-дослідним і конструкторським осередком авіації в Російській імперії. Недарма ж за період 1909–1912 років київські ентузіасти створили близько 40 різних типів літаків – більше, ніж було створено в іншому центрі російської авіації – Санкт-Петербурзі. Природно, що активним учасником гелікоптерного відділу став Ігор Сікорський.

Перші конструкції

Уже влітку 1908 року студент Сікорський почав працювати над розробкою та спорудженням свого першого вертольота. Роботи велися на подвір’ї батьківської садиби та в авіагаражі КПІ. Ігор гостро відчуває нестачу двигуна необхідної потужності. У січні 1909 року він виїжджає до Парижа, щоб ознайомитися з набутим там досвідом та придбати двигун. Слід віддати належне його батькові: він розуміє, що справа, за яку взявся його молодший син, – не тимчасове захоплення, тому не лише допомагає йому грошима, а й благословляє на подальшу роботу. Рекомендаційного листа до одного з найвідоміших на той час авіаторів Фердинанда Фербера дає йому професор КПІ, автор конструкцій перших вітчизняних планерів Микола Делоне. Саме Фербер став першим льотним інструктором Сікорського і порадником у виборі необхідних матеріалів і обладнання. Після трьох місяців перебування у Франції Ігор Сікорський повернувся додому, не тільки з новими знаннями та літературою, а головне – з двадцятип’ятисильним двигуном «Анзані» для свого гвинтокрила.
Але, на жаль, перший вертоліт так і не зміг здійнятися в повітря. Втім, його випробування виявили багато особливостей, на які треба було зважати при проектуванні подібних апаратів. Врахувавши результати випробувань і знову відвідавши Париж, навесні 1910 року Ігор Сікорський створює свій другий вертоліт. Однак і він не зміг злетіти. Річ була не в помилках і похибках розробника, а у відсутності двигуна необхідної ваги та потужності. Молодий конструктор розумів це і паралельно із гвинтокрилом почав розробляти свій перший аероплан. Разом зі своїм товаришем по інституту Федором Билінкіним він очолив колектив однодумців. Молоді ентузіасти організували авіамайстерню у двох спеціально для цього збудованих ангарах у КПІ і на Куренівці. Добровільними помічниками авіаконструкторів стали їхні однокашники – студенти. Для роботи були найняті й робітники – бляхарі, теслярі, слюсарі. Результатом спільної творчості Билінкіна, Сікорського та ще одного політехніка – Василя Іордана, стали літаки БіС-1 і БіС-2. Серед виробів майстерні Билінкіна і Сікорського були й аеросани власних конструкцій, які 1909 року викликали захоплення в киян на спортивному святі на печерському іподромі. За певний час Билінкін відійшов від активної конструкторської діяльності, майстерні перейшли у повне розпорядження І.Сікорського. Саме тут були збудовані його машини, які вже впевнено літали: С-3,С-4, С-5 і рекордний С-6.
Спорудженню останнього передували перші аеродинамічні досліди, які Сікорський проводив на саморобній установці. Їхні результати було враховано при конструюванні та виготовленні гондоли для пілота з пасажирами, шасі, бензобаків і радіатора, що вкупі з використанням потужного 100-сильного двигуна «Аргус» дало Сікорському змогу побити 29 грудня 1909 року світовий рекорд швидкості – 111 км/год. Пілотував свої аероплани Сікорський власноруч. Рекордами відзначилася й наступна розробка молодого конструктора – С-6А.
Спираючись на фундаментальні базові та глибокі інженерні знання, які Ігор Сікорський отримував у КПІ, він послідовно розробляв власну теорію побудови літальних апаратів. В її основу було покладено оригінальний спосіб попереднього обрахування льотних якостей майбутньої машини. Це давало конструкторові змогу завчасно визначити в загальному вигляді всі основні якості та характеристики аероплана – його горизонтальну та вертикальну швидкості, час і дальність розбігу тощо. Аероплани, створені Сікорським у Києві, підтвердили на практиці правильність його підходу, розрахунків і графічних побудов.
У квітні 1912 року літак С-6А було показано на Московській виставці повітроплавання, де він отримав Велику золоту медаль. Російське технічне товариство нагородило І.Сікорського медаллю «За корисну працю в повітроплаванні та за самостійну розробку аероплана своєї системи, яка дала чудові результати».

Головний конструктор

Саме після цього студента КПІ Ігоря Сікорського запросив на роботу видатний організатор промисловості тих років, голова правління Петербурзького акціонерного товариства «Русько-Балтійський вагонний завод» (РБВЗ) Михайло Шидловський. Молодий авіатор став головним конструктором авіаційного відділення цього уславленого підприємства.
Із цим підприємством пов’язані найвищі досягнення І.Сікорського в авіабудуванні в Росії. Тут він зміг реалізувати свою ідею збільшити потужність і підвищити надійність та безпеку літаків шляхом їх оснащення кількома двигунами. У перші десятиліття ХХ століття таке рішення вважалося воістину піонерським. У короткий термін споруджуються багатомоторні аероплани «Гранд» і «Руський витязь», які стали попередниками грандіозного чотиримоторного «Іллі Муромця», якому судилося стати найкращим літаком Першої світової війни. Тут було розроблено його озброєння, сформовано бойове з’єднання цих велетнів – Ескадру повітряних кораблів – та організовано навчання їхніх екіпажів.
Слід зауважити, що спочатку Державна дума всіляко противилася виділенню коштів для закупівлі цих літаків військовим відомством. Приводом для відмови була поширена думка, що такий величезний апарат не зможе піднятися вище ніж на 1000 метрів. У відповідь Сікорський запросив у політ п’ятьох думців і з ними на борту встановив новий світовий рекорд висоти – 2000 метрів! А найбільших песимістів переконав наддалекий переліт, здійснений особисто Сікорським разом із трьома членами екіпажу в червні 1914 року за маршрутом Петербург–Київ–Петербург.
Ранок 17 червня 1914 року (за ст. ст.) видався в Києві похмурим. Важкі хмари майже чіплялися за старовинні дзвіниці й, здавалося, ось-ось проллються на землю рясним дощем. Однак погана погода не завадила кільком десяткам членів Київського товариства повітроплавання, студентам і викладачам КПІ та журналістам зібратися на Куренівському летовищі. Усі напружено вдивлялися в низьке небо. Нарешті здалеку долинув джмелиний спів двигунів – і раптом із попелястого киселю хмар виринув аероплан небаченої до того конструкції. Він швидко наближався й помітно збільшувався в розмірах так, що вже ясно можна було розрізнити всі його чотири мотори й оцінити всю міць і потужність цього величезного рукотворного птаха. Літак описав над аеродромом велике коло і м’яко приземлився. Закінчився перший етап перельоту «Петербург–Київ».
Другий його етап – переліт з Києва до Петербурга – розпочався 29 червня і з однією проміжною посадкою для дозаправлення тривав трохи більше чотирнадцяти годин. На льотному полі у Санкт-Петербурзі відважних пілотів особисто зустрів і привітав сам російський Імператор – цар Микола II. Громадськість і преса велемовно вітали розробника «Іллі Муромця» та учасників перельоту, адже всьому світу були доведені переваги багатомоторних машин і те, що саме вони визначать майбутнє авіації. Крім того, було набуто першого досвіду польоту в поганих погодних умовах за приладами. Утім, справжню важливість події вже затьмарювало гнітюче передчуття Першої світової війни…

Перша світова

Під час Першої світової війни на озброєнні російської армії були не лише багатомоторні «Муромці», а й інші аероплани Сікорського: легкі винищувачі, морський розвідник, легкий розвідник-винищувач, двомоторний винищувач-бомбардувальник і штурмовик – практично повний парк усіх типів військових літаків. При цьому робота над удосконаленням «Муромців» тривала. Корективи в конструкцію вносилися за результатами бойового застосування аеропланів та з урахуванням побажань екіпажів. Саме тому значну частину свого часу Сікорський проводив не на заводі, а безпосередньо в районах бойових дій. Відомо, що С-22 (офіційна назва «Іллі Муромця») мав понад два десятки модифікацій. Їхні характеристики вражали сучасників: розмах верхнього крила («Ілля Муромець» був біпланом) сягав 32 метрів, довжина фюзеляжу в різних модифікаціях коливалася від 17,1 до 23,5 метра, злітна вага – понад 5 тонн, швидкість у горизонтальному польоті – 140 км/год, висота польоту – 4 тис. метрів. «Муромці» мали спеціально сконструйовані підвісні пристрої для бомб, обладнувалися спочатку механічним, а згодом і електричним бомбоскидачем та оптичним прицілом. За архівними даними, усього, на замовлення військового відомства, було збудовано 85 таких машин.

Еміграція

Аж раптом усе зруйнувалося. Вже після лютневих подій 1917 року робота РБВЗ почала гальмуватися і за якийсь час практично зупинилася. Згодом більшовицька влада ухвалила рішення згорнути авіапромисловість у країні. Невдовзі таке ставлення з боку влади до розвитку власної авіаційної промисловості зазнало істотних змін, але час і, головне, багато кваліфікованих кадрів було частково втрачено: хтось мусив просто виживати і залишив авіацію, когось було репресовано, хтось виїхав за кордон. Серед останніх був і Ігор Сікорський.
З-поміж причин, які змусили його залишити вітчизну, була й реальна загроза арешту та репресій. Ігоря Івановича вже таємно попереджали про це, оскільки його батько за своїми поглядами був послідовним монархістом, а після відомої справи Бейліса, в якій як експерт підтримав сторону обвинувачення, зажив слави відвертого реакціонера. Не дивно, що він потрапив до проскрипційних списків, і його арешт був лише справою часу. Але «надзвичайка» запізнилася: напередодні арешту Іван Сікорський помер, і коли «люди в шкірянках» прийшли по нього, то побачили лише домовину на столі…
Старший брат відомого конструктора після закінчення Морського корпусу був «царським» офіцером і служив у військово-морському судовому відомстві, що само по собі звучало тоді як вирок.
Сам Ігор Іванович у 25 років став кавалером ордена Святого Володимира IV ступеня, що за значенням дорівнював ордену Святого Георгія, й неодноразово відзначався іншими царськими нагородами.

На чужині

У березні 1918 року Ігор Сікорський виїхав до Франції. Втім у понівеченій війною країні було не до нових авіаційних проектів. Роботи майже не було, тому за якийсь час Сікорський вирушає до Сполучених Штатів.
Невимовно тяжкими були перші роки життя Сікорського в Америці. Авіаційна промисловість скорочувалася і тут. Навіть у відомих підприємств замовлень було обмаль. Урешті-решт відомому конструкторові вдалося влаштуватися викладачем математики в одній із вечірніх шкіл для російських емігрантів у Нью-Йорку. Паралельно він став читати лекції про авіацію та її перспективи в різноманітних громадських організаціях, а також розпочав роботу над розробкою пасажирсько-вантажного літака.
Невдовзі його ентузіазм надихнув невеличку групу співвітчизників, які вирішили побудувати цей літак, – і в березні 1923 року для реалізації задуму було створено компанію Sikorsky Aeroengineering Corporation. Усі її засновники були вихідцями з Росії. Виробничі площі винаймали у птахоферми в Лонг-Айленді – передмісті Нью-Йорка. Джерелом багатьох деталей і матеріалів стало автомобільне звалище. Коштів на спорудження літака увесь час бракувало, і тому засновники компанії оголосили передплату на її акції серед своїх земляків. У найскрутніший момент надав допомогу ще один великий співвітчизник – композитор Сергій Рахманінов, який придбав акцій на п’ять тисяч доларів – доволі значну як на ті часи суму, і навіть погодився в рекламних цілях обійняти посаду віце-президента компанії. Завдяки цій допомозі ентузіастам вдалося винайняти більш зручне приміщення для роботи – справжній ангар на розташованому неподалік аеродромі.
Спорудження першого на американській землі літака Ігоря Сікорського S-29A («A» означало «американський») було закінчено в 1924 році. Випробовував нову машину сам конструктор. Літак вийшов напрочуд вдалим, з хорошими характеристиками: міг перевозити до 1900 кг корисного вантажу, мав непогану крейсерську й невелику посадочну швидкості, що давало змогу використовувати як летовище невеликі майданчики. У 1927 році літак було продано відомому льотчикові й бізнесмену Роско Тернеру, який здійснював чартерні перевезення по всій країні. Він згодом перепродав літак одній з голлівудських кіностудій, де його зняли в кінофільмі про повітряні баталії Першої світової війни.
Літак S-29А був збудований в єдиному екземплярі, проте дав фірмі змогу поліпшити фінансове становище і стати відомою у промислових колах Америки. Завдяки цьому впродовж трьох наступних років було розроблено проекти ще п’яти літаків, чотири з яких були споруджені. З-поміж них варто виділити пасажирський літаючий човен Сікорського S-38, який випускався в кількох модифікаціях і забезпечив «російськими крилами» розвиток транспортної мережі всього Американського континенту. Літак продавався настільки успішно, що компанія змогла придбати ділянку землі в Статфорді (штат Коннектикут), де в короткі строки було побудовано сучасний авіабудівний завод – підприємство, яке швидко стало відомим усьому світові. Справжнім шедевром тих часів стала чотиримоторна амфібія Сікорського S-40, спроможна перевозити 40 пасажирів на відстань до 800 км або 24 пасажири – на 1500 км. До речі, саме на борту цього велетня Ігор Сікорський наяву побачив картини зі свого дитячого сну про море…

Знову вертольоти

Ще з початку 30-х років Сікорський одночасно з розробкою нових літаків знову почав займатися вертольотами. Тоді у країнах – лідерах світового авіабудування були створені й випробувані перші працездатні конструкції. Особливо великих успіхів домігся німецький авіаконструктор Г.Фокке, чиї гвинтокрили навіть були випущені невеличкою серією. Такі успіхи держави-потенційного конкурента не пройшли повз увагу американського уряду, і в 1938 році Конгрес США ухвалив «білль Дорсі» (за прізвищем конгресмена від Пенсильванії Ф.Дорсі). Цим документом передбачалося виділити 3 млн доларів на створення вертольотів для американської армії.
Якраз тоді І.Сікорський уже закінчував чорнове опрацювання конструкції свого гвинтокрила і був готовий розпочати виготовлення його експериментального зразка. Він розумів, що поперечна схема, яку використовував Фокке для поліпшення характеристик апарата і яку намагалися повторити у своїх розробках більшість конструкторів з різних країн, не має майбутнього. Сікорський залишався вірним одногвинтовій схемі із хвостовим рульовим гвинтом, над якою почав працювати ще в КПІ. Саме ця схема врешті-решт стала панівною у світовому вертольотобудуванні. Вже у вересні 1939 року конструктор сам узявся провести випробування експериментального вертольота VS-300 (S-46). Кожний політ приносив нову інформацію про те, як поводить себе в повітрі такий апарат і що ще слід зробити, аби він став надійним і безпечним. Робота над цим вертольотом забезпечила й створення гвинтокрила XR-4 (VS-316), який успішно пройшов усі випробування і був прийнятий у 1942 році на озброєння армією США. Показово, що машину ввели в експлуатацію всього лише через 14 місяців після укладення угоди про її розробку!
Після модернізації та обладнання цього вертольота потужним двигуном у 180 кінських сил він у двох модифікаціях – YR-4A та YR-4B – випускався і використовувався військами до кінця війни не лише у США, а й у Великій Британії. А на початку 1944 року вертольотчики в надзвичайно важких погодних умовах уперше в історії взяли участь в операції з урятування моряків з американського есмінця «Тернер», який був потоплений німецьким підводним човном.

Лідери світового ринку

Після війни у США розпочався справжній вертолітний бум. Було організовано понад 340 фірм, які взялися за розробку гвинтокрилих машин для різноманітних потреб. Однак фірма Сікорського виграє конкурентну боротьбу і стає визнаним лідером не лише американського, а й світового ринку. Її гелікоптери широко використовуються в армії, береговій охороні та цивільному житті. Особливо ефективні вони в пошуково-рятувальних та санітарних роботах. Це повністю відповідає погляду на цю техніку самого конструктора: саме рятування людей, а не участь у бойових діях вважав Ігор Сікорський головним завданням вертольотів. Недарма ж, за свідченням його сина Сергія Сікорського, вертольоти батька врятували понад півтора мільйона людських життів.
Величезним успіхом компанії стала розробка гелікоптера S-55, який випускався понад 12 років не лише в США, а й, за ліцензіями, у Великій Британії, Франції та Японії. Саме ця машина Сікорського стала першим в історії авіації гвинтокрилом, який у 1952 році здійснив трансатлантичний переліт.
Нові машини виходили з цехів компанії практично щороку. Це були гелікоптери для різноманітних потреб – від бізнесових «повітряних мотоциклів» до найбільшого у світі вертольота з поршневими двигунами S-56, який міг при трьох членах екіпажу нести корисне навантаження в чотири тонни.
Останнім із вертольотів, розроблених особисто Сікорським у 1954–1955 роках, був S-58. За своїми характеристиками він перевершував усі гвинтокрили першого покоління. Його численні модифікації експлуатувалися як у військових, так і в цивільних цілях майже в п’ятдесяти країнах світу. Кілька країн купили ліцензії на їх виробництво. Багато цих машин використовують і донині.
У 1957 році Ігор Сікорський пішов з посади головного конструктора фірми, залишивши за собою обов’язки технічного консультанта. Компанія перебувала в розквіті, випускаючи щомісяця по 45–55 гелікоптерів. Її заводи були обладнані за останнім словом техніки, розроблялися нові конструкції. Машинам фірми Сікорського належала більшість світових рекордів, у тому числі абсолютних. Корпорація Sikorsky Aircraft посіла одне з чільних місць у світовому вертольотобудуванні й по праву займає його до сьогодні...

Інший Сікорський

В Україні Ігор Сікорський знаний нині як геніальний авіаційний конструктор, «батько світового вертольотобудування». Значно менше знають на Батьківщині про його релігійно-філософську творчість. Найбільш відомою з його праць у цій царині є невеличка книжка «Послання молитви Господньої», яка присвячена аналізу молитви «Отче наш». Уперше вона вийшла друком ще в 1941 році, потім перевидавалася ще двічі. В ній онук православного священика й глибокий мислитель Ігор Сікорський, на продовження майже двохтисячолітньої богословської традиції, аналізує з позицій сьогодення кожне слово Господньої молитви й розповідає сучасному читачеві про її вічну актуальність і неперебутню цінність для душі християнина.
Не можна не згадати й про громадську діяльність Ігоря Сікорського. Він брав активну участь у діяльності емігрантських організацій Америки, був одним з ініціаторів створення і деякий час навіть головою відомого Толстовського фонду, що допомагав співвітчизникам за кордоном і відіграв особливу роль у житті десятків тисяч людей, яких позбавила батьківщини Друга світова війна.
…Він помер 26 жовтня 1972 року. Спокійно заснув і не прокинувся. Розповідають, що під час його похорону люди, які прийшли попрощатися з геніальним сучасником, побачили в небі символічний знак. Інверсійні сліди двох літаків, що пролітали перпендикулярними курсами, утворили в небі великий білий хрест, ніби прощаючись із великим творцем авіації.

Повернення додому

…Багато років ім’я містера Гелікоптера, як називали Ігоря Сікорського у світі, на Батьківщині замовчувалося – а як же інакше: «білоемігрант», улюбленець царської сім’ї! В популярній літературі навіть авторство «Іллі Муромця» приписувалося якійсь «групі молодих конструкторів РБВЗ». Інформаційна крига почала скресати наприкінці вісімдесятих років: у масових виданнях з’явилися статті, в яких об’єктивно оцінювалася діяльність Ігоря Сікорського, вийшли друком книжки про нього. У 1998 році в КПІ славетному конструкторові було відкрито меморіальну дошку. Вона прикрасила корпус колишніх дослідних майстерень, в яких пролив багато трудового поту колишній студент інституту. У ньому тепер відкрито Державний політехнічний музей України. Найкращі студенти факультету аерокосмічних систем КПІ щорічно отримують стипендію ім. Ігоря Сікорського. На території університету закінчують споруджувати перший у світі пам’ятник видатному конструкторові. На підніжжі заслужений скульптор України Микола Олійник викарбував слова Ігоря Сікорського, сказані ним уже на схилі життя: «Знімаю капелюха перед альма-матер, яка підготувала мене до підкорення неба». Отже, великий земляк повертається додому, до свого рідного Києва, до своєї альма-матер, щоб надихати вже нові покоління студентів-політехніків на втілення фантастичних мрій.

May 8, 2008 || Автор: Михайло Згуровський, академік НАН України, ректор НТУУ «КПІ»
«Дзеркало тижня» №13, 5-11 квітня 2008 р.

• Визначні науковці
• Газета "Київський політехнік"

Джон Рокфеллер. Історія успіху.

Джон Рокфеллер: секреты успеха от сверхбогатого человека

Скромный клерк становится миллиардером - подходящий сюжет для мыльного сериала. Однако именно такой оказалась судьба Джона Рокфеллера. Его стратегия ведения дел стала настольной книгой в школе бизнеса.

В истории Америки Джон Дэвидсон Рокфеллер до сих пор остается самым богатым человеком. И даже капитал Билла Гейтса, лидера нынешнего поколения миллионеров, намного меньше личного состояния Рокфеллера. Причину своего головокружительного успеха Джон Рокфеллер видел больше в божественном предопределении, чем в собственных способностях. Он создал две империи - нефтяную и благотворительную. А начиналось все очень скромно…

Где родился, там и сгодился

Он родился в Нью-Йорке в 1839 году, но почти сразу же семья переехала в Пенсильванию. (Забегая вперед, скажем, что территория этого штата была богата залежами нефти. Позже, с середины 60-х годов, с началом нефтяной лихорадки сюда отовсюду будут стекаться люди, чтобы испытать свою судьбу.) Его мать была набожной и доброй женщиной. С самого детства она внушала своим детям страх перед Богом и старалась привить уважение к библейским законам. Например, даже находясь в бедности, мать поощряла детей бросать пенни в тарелку для пожертвований. Что касается отца, то он был человеком абсолютно противоположного нрава. Он почти всегда отсутствовал дома и вел разгульный образ жизни. Детей воспитывала мать. Часто семья была вынуждена в ожидании отца на протяжении года жить в долг. Раз появившись, он оплачивал все счета и исчезал снова.
Подобный образ жизни и отношения между старшими наложили неизгладимый отпечаток на характер и взгляды Джона. Насмотревшись на эгоистичную жизнь своего родителя, он решил раз и навсегда, что никогда не повторит его судьбу.

Джон был старшим сыном в семье и потому взял на себя роль кормильца. Стремясь помочь матери, 16-летний Рокфеллер отправился в Кливленд на поиски работы, имея за плечами трехмесячный курс бухгалтерии. Шесть недель он безуспешно искал работу, но ничем не выдавал свое беспокойство, хотя был близок к панике. Умение скрывать эмоции сохранится у него на всю жизнь. Наконец, его взяли ассистентом бухгалтера в компанию Нewitt and Tuttle. Причем первые три месяца Рокфеллер работал бесплатно, что в те годы было вполне нормальным явлением. Его работоспособности можно было позавидовать. На пороге конторы Джон появлялся в 6.30 утра и выходил из нее лишь в 10 вечера. Ему нравилось обучаться. В Hewitt and Tuttle Рокфеллер узнал основные механизмы транспортного бизнеса, научился определять потенциальные возможности и опасности. В то время никто, включая самого Рокфеллера, и предположить не мог, что через несколько лет этот благовоспитанный, тихий и замкнутый клерк сможет выковать всемирную монополию и сколотить личное состояние. Когда управляющий компании уволился, молодого клерка поставили на его место и повысили жалованье до 600 долларов в год. Это было весьма обидное вознаграждение, так как предыдущий исполнитель получал за те же труды 2 000 долларов. Рассерженный Рокфеллер уволился. Имея небольшой стартовый капитал и заняв деньги в долг у своего отца, в партнерстве с другим коммерсантом он в возрасте 19 лет организовал фирму по продаже муки и свинины, сена и зерна, а также других товаров. Это было 1 апреля 1858 года. Занявшись коммерцией, по сути, чтобы помочь своей матери, молодой юноша стремился найти самое выгодное дело. Его путь будет успешным, уже к 1870 году Рокфеллер станет миллионером. Кстати, исследователи в один голос говорят о том, что период жизни Рокфеллера с 18 лет до 31 года окутан легендами. Дело в том, что наш герой так и не раскрыл всех своих секретов восхождения к олимпу, он никогда не давал интервью на эту тему. Поэтому обратимся к фактам.

Черное золото

В течение многих лет нефть не имела коммерческой ценности. Отношение к этому полезному ископаемому как к источнику богатства появилось благодаря керосину, когда тот научились добывать из нефти с помощью серной кислоты.
Позволим себе небольшую справку на этот счет. Итак, промышленное производство керосина впервые было начато в России братьями Дубиниными. Еще в 1823 году они стали выпускать промышленный керосин, который использовался для резки металлов и прочего. Позже, в середине 60-х годов, было обнаружено, что керосин имеет большой потенциал применения в освещении. Китовый жир и спирт, которые до этого использовались для освещения, стали больше не нужны. Все люди захотели заполучить новый свет. Чуть позже, в 1853 году, поляк Игнаций Лукасевич придумает керосиновую лампу для дома. Таким образом, небывалый спрос на керосин в одночасье превратил нефть в источник богатства.
В США на месторождениях нефти в середине 60-х годов бушевала нефтяная лихорадка. Возросший спрос на добычу нефти создал непристойную среду, на месторождениях воцарилась вульгарная, разнузданная атмосфера. Быстро обретенное богатство проявляло в людях как лучшие, так и худшие черты.

В 1865 году один из химиков, занимающихся получением керосина из нефти, предложил Джону Рокфеллеру работать вместе. Их совместное предприятие стало первым вторжением Рокфеллера в нефтяной бизнес.

Корпоративный пират

Рокфеллер понимал: где царит беспорядок, там не может быть прибыли. Он разработал стратегический план по консолидации нефтяной индустрии. С этой целью на 31-м году жизни он основал компанию Standard Oil. В начале своей деятельности новая фирма была похожа на множество других мелких компаний. Устав фирмы гласил: служащие компании не должны получать какое-либо жалование, а только акции. По мнению Рокфеллера, владение акциями должно стимулировать служащих работать лучше, чтобы повысить стоимость ценных бумаг.
Джон и его партнеры старались тщательно проработать каждый аспект бизнеса. Например, они придумали, как воспользоваться конкуренцией между различными транспортными (железнодорожными) компаниями, чтобы снизить стоимость транспортных услуг. При участии своего друга и партнера Генри Флаглера он начал собирать под свое крыло нефтедобывающие и нефтеперерабатывающие компании. Рокфеллер не был одинок в своем подходе: картели формировались в мясной, сельскохозяйственной, сталелитейной промышленности и в транспортной индустрии.
Изобличаемый в прессе как корпоративный пират, Рокфеллер, как правило, в действительности платил по приобретении фирм справедливую рыночную цену. Просто его непреклонное молчание на нападки клеветников воспринималось общественностью как доказательство вины. Тем не менее постепенно контроль затрат, слияние, увеличение мощности предприятий и другие стратегии позволили Standard Oil к 1880 году завладеть 85 процентами нефтеперерабатывающего бизнеса.

Еще одна деталь - Рокфеллер никогда не видел в правительстве ничего, кроме препятствия для ведения бизнеса. У него были на то веские основания. В 1890 году вышел антитрастовый закон Шермана, по которому крупные монополии были объявлены вне закона. В эту категорию и попала Standard Oil. Компанию было решено разбить на 34 филиала, названия некоторых из них сегодня широко известны: «Шеврон», «Мобил», «Эксон» и другие. Однако его личное состояние вопреки опасениям только увеличилось, так как в каждой из них у Рокфеллера осталась внушительная часть акций и он входил в состав правления каждой фирмы-»наследницы».

Счастливое предопределение

Нашему герою везло в бизнесе. Во-первых, в период становления нефтеперерабатывающей индустрии нефть добывалась в одном месте на относительно небольшой территории, что упростило мероприятия по слиянию компаний и транспортировке нефти. Во-вторых, его могло легко разорить одно новое изобретение - электрического освещения, а спасло другое - автомобиль. Индивидуальное транспортное средство приводилось в действие с помощью двигателя внутреннего сгорания, где необходим был бензин, который перегоняли из нефти. С появлением автомобиля появился огромный спрос на горючее топливо, и Рокфеллер чудовищно разбогател - он вошел в финансовую элиту.

Вторая империя – благотворительная

На протяжении всей жизни благотворительность была таким же увлечением Рокфеллера, как и бизнес. Будучи религиозным человеком, он не афишировал свои щедрые вклады и старался делать их анонимно. Не преувеличивая можно сказать, что созданная им империя благотворительных организаций, фондов, институтов по размаху была ничуть не меньше нефтяного королевства. В 1914 году Джон Рокфеллер передал свои дела сыну и целиком посвятил себя одной благотворительности.
Он открыл Чикагский университет, Колледж Спелмана, Университет Рокфеллера, Музей Современного Искусства, монастыри и Фонд Рокфеллера. В 1901 году Рокфеллер основал Институт Рокфеллера Медицинских Исследований, который впоследствии стал частью Университета Рокфеллера. В этой организации уделялось пристальное внимание открытиям в медицине, разработке новых лекарств и препаратов. В частности, в институте была изобретена эффективная сыворотка для лечения спинального менингита.
Джон Рокфеллер ушел из жизни в 1937 году, а его благотворительный фонд и по сей день осуществляет пожертвования по всему миру.

Рокфеллеру принадлежат следующие выражения, ставшие крылатыми: «Благотворительность полезна только в том случае, если она поможет вам обрести независимость», «Ваше благополучие зависит от ваших собственных решений», «Дружба, основанная на бизнесе, лучше, чем бизнес, основанный на дружбе», «Умение обращаться с людьми - это товар, который можно купить точно так же, как мы покупаем сахар или кофе... И я заплачу за такое умение больше, чем за что-либо другое на свете».

Мистецтво інтелектуального бою. Інтелект - сила !

© Олександр Лисенко (Київ)

 Мистецтво інтелектуального бою

23:13 24.10.2008

Як перемагати в конфліктних ситуаціях

--------------------------------------------------------------------------------

«Якщо ти помітив, що вже давно ніхто не намагається на тебе наїхати на те можуть бути всього дві причини: або ти надзвичайно крутий, або в цьому житті ти просто мало собі дозволяєш» (І. Синицький)

Я ніколи не був лідером від природи. Навіть в армії я почував себе ніяково, коли доводилося шикувати молодший призов. Але часи йдуть, життя змінюється.

Серйозно я почав цікавитися лідерством уже після того, як став вести тренінги, на які викладав мистецтво спокуси. Тренер – уже за означенням лідер. Але ситуації виникають різні. Адже коли ти виступаєш перед аудиторією, тобі доводиться мати справу з різними людьми. Хтось з самого початку визнає в тобі Гуру, а хтось попередньо захоче випробувати на міцність твій авторитет. Ти просто не маєш права бути не на висоті, тому що від цього залежить загальна результативність групи. А коли ти робиш презентацію на 100 чоловік і розумієш, що 10 з них прийшли з явним наміром її зірвати, ти змушений придушити їхній натиск, інакше втратиш клієнтів.

Це чудова школа розвитку особистості.

Коли ти постійно удосконалюєш себе в чомусь, це дає результат. Те, що я діставав від тренінгів, добре допомагало мені в повсякденному житті. Але ж життя – це набагато больш широке поле для експериментів. У зв’язку з цим, уже дуже швидко я розширив область дослідження лідерства з тренінгів до повсякденності.

Переломним моментом стала історія, що відбулася з якимсь хлопцем, на моїх очах, в одному оживленому місці Дніпропетровська. Цей молодий чоловік, очевидно, захотів познайомитися з двома панянками, але отут несподіваного з’явилися бой-френди: два величезних перекачаних хлопці. Весь їхній вигляд передавав явно не дружелюбний настрій. І почалося. Хлопець, з виглядом, неначе виправдується, намагався пояснити ситуацію. Але видно було, що його положення тільки погіршувалося. Качки заводилися з кожною секундою усе більше. А час йшов, і от, в один момент, від одного з них, досить голосно, пролунала фраза: «Ааа!! Так ти сексу хочеш??? Зараз ти його одержиш!» після цього, уже вся увага, публіки, що стояла поруч, була сконцентрована на цій трійці. Хлопця упевнено ставили на коліна, у той час як другий качок багатозначно розстібав блискавку на штанях. Картина виглядала досить натурально. На лиці хлопця читалася абсолютна віра в те, що з ним не жартують. Уловивши момент, він несамовито смикнувся, звільнившись від хватки, і, зі сльозами на очах, дав драла.

Що сказати... Було смішно. Але я пам’ятаю, що тоді в якийсь момент подумав: «А якби на місці цього хлопця виявився я, що би я зробив?..»

З того часу, поведінка в конфліктних ситуаціях стала для мене одним з головних об’єктів дослідження. Кожен новий конфлікт, у який я попадав, розглядався мною як подарунок. Кожну ситуацію я намагався використовувати у своєму пошуку нових знань і придбанні досвіду. Нерідко бувало так, що з метою відпрацьовування прийомів, мені доводилося самому провокувати конфлікти. Сподіваюся ті хлопці, з якими мені довелося зіштовхнутися в тих численних ситуаціях, оцінять цю працю, і, можливо, усвідомлять свій вагомий внесок у цю, по істині, шляхетну справу.

Отже, зроблено було багато, і от, згодом, мені вдалося розробити безпрограшну стратегію поведінки в будь-якій конфліктній ситуації, яку, згодом, я назвав тактикою інтелектуального бою.

За ті півроку, з того момену, як вона існує, мені вдалося не програти жодного конфлікту. А оскільки я звик дозволяти собі багато чого, вони в мене виникають часто.

У даній інструкції буде докладно розглянута поведінка лідера в контексті з’ясування стосунків. Зокрема, ця інструкція про те, як поводитися в конфліктних ситуаціях так, що б виходити з них переможцем. В основі лежить розроблена мною стратегія розвитку комунікації, використовуючи яку можна швидко завоювати авторитет в очах суперника, утилізувати агресію, контролювати його поведінку. Тобто, стати лідером у його очах.

Книга написана у форматі викладу тактики інтелектуального бою. Використовуючи описані в ній прийоми можна легко перемагати суперників, що значно переважають по фізичній силі, або в кількості, уникаючи фізичного контакту.

Дана інструкція більш орієнтована на чоловіків. Однак жінкам вона так само буде корисна, оскільки наведені нижче принципи діють на людей однаково ефективно, без відношення до їхньої статевої приналежності.

І останнє:

Якщо вже ти читаєш цю книгу, значить, ти та людина, для якої ефективність навичок комунікації – один з тих, найбільш важливих напрямків, що хотілося б розвивати. І, якщо це так, можу сказати, що тобі дійсно повезло. Даний посібник – це чудова можливість якісно прокачати рівень свого спілкування, свою ранговість, розширити свої можливості в контексті взаємин з людьми. І якщо ти хотів би досягти великих змін, ти їх одержиш, але, для цього важливо засвоїти один момент: ця книга – не просто джерело інформації про конфлікти. Ця книга – тренінг. Тому і стиль її викладу буде відповідний. І якщо ти дійсно націлений на результат, то знай, що всі ті прийоми і стратегії, про які піде мова далі, варто практикувати. Для цього не обов’язково спеціально шукати конфлікти. Досить робити це просто в ігровій формі з друзями. Чим частіше, тим краще. Дозволь собі поставитися до цього серйозно, і вже сьогодні ти помітиш перші результати!

ВСТУП

Конфлікт – це невід’ємна частина нашого життя. Це прояв людського Его. Людина народжується з Его, живе з ним, і вмирає з ним. Саме тому ми попадаємо в конфліктні ситуації і в дитинстві, і в зрілості, і в старості. Варіантів прояву конфлікту величезна множина, починаючи від з’ясування стосунків у колі родини, і закінчуючи зазіханням на твоє майно в підворітні. У даному посібнику піде мова про ті варіанти конфліктів, де яким-небудь чином виражається зазіхання на твої права. Такі конфлікти звичайно виникають на ?рунті агресії, і зустрічаються досить часто в повсякденному житті. Це може бути вулиця, може бути клуб, може бути якась презентація, на якій ти виступаєш, може бути робота – скрізь можна нарватися на людину, що у силу якихось своїх особистих причин захоче з’ясувати з тобою стосунки.

У той час коли я вчився в школі, такі ситуації відбувалися зі мною тричі на тиждень.

Усі проблеми ми розв’язували за допомогою кулаків. Тоді ми не знали іншого способу, як можна довести свою правоту, свою перевагу. Потім не помітно це пішло. Тобто конфлікти залишалися, але битися доводилося вже все рідше і рідше.

Бійка, як спосіб з’ясування стосунків, з віком перетворюється в пережиток минулого. Дійсно. Чим дорослішими ми стаємо, тим більше явно починаємо усвідомлювати, що з’ясування стосунків через мордобій – прерогатива обмеженої людини. З віком приходить розуміння того, що дійсна сила визначається не розмірами кулаків, не майстерністю удару ноги з розвороту, і іншими подібними діями, а чимось іншим. Можливо, хтось скаже довжиною дула твого пістолета. Можливо. Але ти ж не станеш щораз розмахувати пістолетом, коли хто-небудь спробує зробити з тебе клоуна, або скаже тобі в лице щось не добре, або коли хтось із твоїх знайомих або колег по роботі, раптом захоче з’ясувати з тобою стосунки. Адже це не варіант. Є щось інше, що змушує суперника відступити назад. Щось таке, що змушує його відчути твою перевагу поза залежністю від того, наскільки ти сильний або слабкий фізично. Це зовсім інший рівень сили. Більш високий. Людина може бути професіоналом у боксі, але якщо, наприклад, три суперники в сукупності по фізичній силі виявляться сильніше, він буде повалений. Коли ти маєш вищу силу, фізика не має значення. Ці троє нічого не зможуть зробити з тобою. Діючи на підставі цієї сили, ти просто не даси їм можливість використовувати свою кількісну перевагу. Перевага виявиться на твоїй стороні, оскільки, ти будеш вести боротьбу на іншому рівні, до якого вони не готові.

Так у чому ж секрет цієї вищої сили? Уся сила укладена у твоїй перевазі. Ця сила – це твій авторитет. Як тільки ти зможеш довести свій авторитет, той, хто представляв для тебе небезпеку, перестає бути небезпечним. А раз погрози ніякої немає, то і конфлікту теж. Конфлікт вичерпаний.

Ти запитаєш «Як???».

Цьому можна навчитися. Нижче я послідовно розповім тобі, як це зробити.

Отже, поїхали!

ТАКТИКА БОЮ

I. БУДЬ УПЕВНЕНИМ

Зберігай спокій

Колись з моїм другом відбулася одна історія. Один раз він проводжав дівчину, що жила в одному з київських бандитських районів. І так вийшло, що коли повертався назад один, було вже досить пізно. Громадський транспорт уже не їздив, тому необхідно було ловити таксі, або попутника, але проїжджаючих машин не було. Тільки в 30 метрах стояла одна роздовбана копійка, з якої доносилися ритми шансона. Через 5 хвилин з її відкритого вікна висунулася голена голова в кепці, після чого викрикнула щось у стилі: «Йди сюдана!»

Зберігаючи абсолютний спокій, мій інший підійшов до машини. До цього часу задні двері йому уже встигли люб’язно відкрити зсередини. Не довго думаючи, він плюхається на сидіння, і закриваючи з оглушливим тріском двері, багатозначно вимовляє: «Апарат!..»

Гопників у машині виявилося троє. Першим очуняв від шоку водій

- ну, ти це...із дверима поаккуратнєй...

- ок, сигарета є?

- ... є, тримай

- ага, і запальничку дай

- от...

- так, і слухай, можеш музику трохи скрутити?

Скручує. Машина рушає. Деякий час усі їдуть мовчки. Потім водій обертається знову.

- а тобі взагалі куди треба?

- на Фестивальний

- так я взагалі х.з. де це...

- ти з цього району?

- ну да

- так що ти мені розповідаєш? Тут кожний знає, де це

Водій під’їжджає до таксі, припаркованого на узбіччі, і зупиняється напроти дверей водія. Не виходячи з копійки, просовує руку через відкрите вікно іномарки, і кілька разів ляскає долонею по щоці чоловіка, що сидить за кермом:

- слишь, як на Фестивальний проїхати?

Той йому пояснює.

Дуже скоро вони опиняються на місці.

- ну, спасибі пацани, виручили. Скільки з мене?

- так добре... нормальних пацанів можна і без грошей підкинути. Ти тільки це... будеш виходити, дверима не ляскай так

- ок!

Треба сказати, що в процесі поїздки, в друга був час на те, щоб оцінити всю серйозність ситуації, у яку він потрапив. І на той час нервував він уже достатньо, хоч і не подавав знаку. Тому, так вийшло, що коли виходив, ляснув дверима ще сильніше, ніж у перший раз. Каже, що поки йшов перші 20 метрів, не обертаючись, розумів, що там, ззаду, вирішується щось важливе. А після того як почув, що машина завелася і поїхала, сказав собі з полегшенням: «Фух... пронесло!»

Даний приклад наочно ілюструє те, яку роль грає впевненість у таких ситуаціях. Якби мій друг дозволив собі, яким-небудь чином показати переляк – це дорого б йому обійшлося. Страх виникає завжди тільки при наявності слабкості. Якщо суперник бачить, що ти боїшся – це підтверджує твою слабкість у його очах. Це дає йому підстави поводитися агресивно. Спокій і впевненість – це демонстрація сили. І сила в даному прояві – це якесь набагато більш загальне поняття, у порівнянні з фізичною силою. Є кілька визначень цієї сили. Хтось називає її рівнем людини, хтось ранговістю, хтось альфавістю. Суть цих понять та сама.

Ця сила читається з впевненості. Важливо добре усвідомити це. Не з фізики тіла. Я бачив багато реально великих хлопців, яких ганяли найдохліші наркомани в школі, де я вчився, потім в армії. Вони могли б покласти будь-кого одною рукою, але їм доводилося терпіти, тому що духовно вони були немічними слабаками. І це явно читалося по них. У той же час були низькорослі кволі хлопці, що строїли усіх. Силу визначає впевненість. Це перший і найважливіший пункт, від якого залежить, чи будуть з тобою говорити, або відразу полізуть у бійку.

Якщо ти виглядаєш більш впевнено в порівнянні з людиною, з якою спілкуєшся, або в порівнянні з кожним окремо узятим членом невеликої групи, ти сприймаєшся як більш сильний суперник. Ніхто не захоче з’ясовувати з тобою стосунки. З тобою будуть намагатися домовитися.

Будь-яка нервозність, дратівливість – це ознака слабкості. Тому емоційну стійкість неможливо переоцінити в контексті теорії конфліктів. Зазвичай вона наступає за впевненістю. Але якщо навіть впевненість і відсутня, її можливо контролювати усвідомлено. Пам’ятай, що емоції завжди супроводжує бурхлива реакція на об’єкт роздратування. Це і надмірно активна жестикуляція, і перехід на підвищений тон, усілякі пускання очей під чоло, охи-подихи і багато чого іншого. Говорячи в загальному – це завжди набір якихось дій, що у звичайному, нормальному стані людині не властиві. Кому, як не тобі краще знати, як звичайно ти поводишся в стані, коли в тебе усе в порядку? Намагайся зусиллям волі утримувати себе в рамках цієї моделі поведінки, у ті хвилини, коли ситуація змушує тебе понервувати.

Зовнішній вигляд людини є індикатором його внутрішнього стану. Існує набір ознак, за якими можна з точністю визначити, що почуває людина в конкретний момент.

Нервозність, як правило, виявляється затисненістю в тілі. М’язи тіла напружені, кулаки часто стиснуті. Звичайно, це дуже помітно з боку. У зв’язку з цим, не дозволяй собі напружуватися. Просто свідомо контролюй це.

На несвідомому рівні, людина завжди прагне уникнути того, що становить небезпеку, викликає в нього страх. Елементарний прояв цього – перехід у закриті пози, тобто спроба відгородити себе від небезпеки. Закрита поза – це будь-яке перетинання рук або ніг, у незалежності від того, у якому положенні людина знаходиться. Виключення складає перетин ніг у жінки, що знаходиться в положенні сидячи. Стеж за тим, що б твоя поза була відкрита. Це додасть тобі впевненості в очах супротивника. Але існує також і ще один важливий момент, що полягає в тому, що поза визначає стан. Тобто, стан людини змінюється, реагуючи на ту позу, у якій знаходиться його тіло. Про це написано вже багато в різних джерелах, тому не буду тут пояснювати, як і чому це відбувається. Факт залишається фактом. У зв’язку з цим, якщо ти почуваєш себе недостатньо впевнено перед співрозмовником, спробуй навмисно зайняти найбільш розкріпачену позу. Так стан впевненості і спокою наступить швидше.

Не дозволяй собі вийти з рівноваги. Навіть якщо реально страшно, поводься спокійно. Не суєтись. Почувай себе на одному рівні із суперником або вище. Як би він не був крутий. Скільки б їх не було.

Перестань боятися

Ти запитаєш, як розвинути в собі таку впевненість?

Перестань боятися.

Твій страх – це те, що провокує суперника на прояв агресії. Якщо «той, хто наїжджає» бачить, що його не бояться, то він починає боятися сам.

Ніколи не бійся одержати по писку. Згадай, коли ти востаннє пропустив удар. Це що, було так боляче? Ти ж в стану афекту толком нічого і не відчув. Ну, так, потім були синці, садна, і що? Але через тиждень вже все поверталося в норму. Хіба це дуже тривалий термін?

З тих пір як я всерйоз захопився збором матеріалу для цієї книги, мені доводилося попадати в різні по ступені складності ситуації. І завжди мені вдавалося вийти сухим з води. Відсутність страху – одна з найбільш значущих факторів, що ведуть тебе до перемоги. Є одне переконання, що дуже добре допомагає мені боротися зі страхами. Його суть полягає в тім, що я просто готовий прийняти усе, що відбувається з мною. Що б не сталося. Така от життєва позиція. Я знаю, що якщо життя міцно притисне мене десь – я зроблю все, на що здатний для того, щоб викрутитися. Але якщо мої зусилля не дадуть результатів – значить, так потрібно. У будь-якому випадку я прийму це і буду жити далі. Ця позиція допомагає мені зберігати спокій при будь-яких обставинах, а обставини бували різні.

В Одесі мене відвозили з клуба три досить рангових хлопці на дорогій машині. Каюся, тоді самому довелося спровокувати конфлікт, тому що свідомо вирішив перевірити себе. Я нікому не рекомендую повторювати це. І приводжу цей приклад як ілюстрацію того, наскільки одне тільки почуття впевненості може бути могутньою зброєю. Куди везли, не запитував. Моєю головною метою для цих хлопців, було спровокувати їх на бійку, або на щось більш серйозне, і вже потім тільки шукати вихід із ситуації. З цього приводу я всю дорогу розповідав їм про те, які вони лохи, і чому. На мій подив, ситуація повернулася таким чином, що хлопці визнали мою позицію. Запитували в мене поради, задавали питання. Покатали 40 хвилин по нічній Одесі, потім відвезли додому, як я і сказав.

У даній ситуації я був готовий до гіршого, і це мене не лякало. Моє ставлення до ситуації було як до гри. І це вселяло в мене впевненість. Ну, давайте, хлопці, зробіть щось! Подивимося, на що вас вистачить. Таке було відношення до ситуації. Я виглядав упевненіше кожного з присутніх у цій машині.

Упевненість, у даному випадку, означає буквально наступне: я абсолютно упевнений у тім, що ви нічим не зможете мені нашкодити. Скільки б вас не було, що б ви не придумали. І це працює завжди. У будь-якій ситуації. Коли продавець упевнено хвалить товар, йому вірять, у нього купують. Коли ти почуваєш що людина, яка доводить свою точку зору, виглядає набагато більш впевнено, чим ти, доводячи свою, ти задумуєшся: «А може бути він правий?». Його велика впевненість вселяє віру. Це закон психології.

Тут же криється ще один важливий момент. У страху є як внутрішня, так і зовнішня сторона. По суті, страх – це прямий прояв інстинкту самозбереження. Те, що він є – це добре. Він утримує людину від різного роду ризикованих заходів, що загрожують його життя, здоров’ю, благополуччю і т.д. Він корисний тоді, коли ще є час уникнути зіткнення з небезпекою. Наприклад, під впливом страху самозбереження, людина може обійти стороною групу підозрілих суб’єктів, що скупчилися ввечері де-небудь у провулку, і це допоможе йому уникнути можливого зіткнення з ними. Дана обережність досить корисна. Це зовнішня сторона. Але є і зворотна. Вона виявляється тоді, коли людина починає відчувати страх уже безпосередньо в тій ситуації, у яку вона потрапив. В даному випадку, страх починає тільки заважати. Він неначе сковує людину. Є багато проявів того, як він це робить. Він може здавити твої голосові зв’язки, наприклад, після чого твоє мовлення перестане звучати впевнено. Він може змусити тебе тремтіти від хвилювання. Буде утримувати твоє тіло в напрузі. Тебе може кинути в піт. Це дуже важко сховати від суперника. При таких обставинах, людині важко цілком сконцентруватися на пошуку виходу зі ситуації, яка склалася, тому що є багато чого, що її відволікає. Часто ми відволікаємося на сторонні думки, що лізуть нам у голову. Починаємо себе шкодувати і т.д. Потрібно розуміти, що конкретно в даній ситуації це не тільки нічим не може допомогти, а ще й істотно обмежує твої шанси на вдалий результат подій. Коли ти відволікаєшся, ти не можеш на 100% сконцентруватися на ситуації. Міркуючи про щось інше, відволікаючись на щось, ти ризикуєш перешкодити самому собі.

От чому набагато краще перестати боятися, ніж грати спокій і впевненість. Це дасть тобі більше волі. Більше можливостей. Коли ти цілком сконцентрований на ситуації, правильні рішення знаходяться набагато швидше, потрібні слова приходять самі собою. Підвищується твоя ефективність. Коли ти бачиш позитивний результат того, що робиш, зростає твоя впевненість. Вона у свою чергу сильніше підкріплює твої слова, і твоя ефективність із прискоренням прямує догори. Запускається ланцюгова реакція, що веде тебе до швидкої перемоги.

Існують спеціальні тренінги по усуненню страхів. Вони дають можливість людям відчути на своїй шкірі всі те, чого вони найбільше за все боялися. Кожна процедура неодноразово повторюється доти, поки страх цілком не зникне. Людей закопують на ніч у могили, у них стріляють, їх топлять, душать зашморгом до втрати свідомості. На виході, страх як різновид реакції назавжди іде з людини.

Я ж можу запропонувати більш простий варіант.

Якщо ти чогось сильно боїшся, і знаєш, що це постійно тобі заважає, найкраще з того, що можна зробити, на мій погляд, – це уявити собі наслідки, що можуть бути і прийняти їх. Спробуй зробити це прямо зараз. Відчуй себе в ситуації, коли те, чого ти боявся, відбулося. Якщо ти боїшся, що тебе поб’ють, уяви, що це вже сталося. Подивися на себе в дзеркало, що ти бачиш? Чи є в цьому проблема? Якщо так, то як можна її вирішити? А може, існує і кілька способів? Зверни увагу на те, що ти відчуваєш. Чи пропав страх? У мене це працює. Значить спрацює й у тебе.

II. СТАНЬ ЛІДЕРОМ

Бери ініціативу

Для початку, давай розберемося з тим, хто такий лідер. Не буду перелічувати всі якості. Назву тільки ті, що будуть корисні саме в нашому контексті. Отже, по-перше, лідер – це людина, що має більш високий ранг. З погляду сили, про яку я писав у попередній главі, він перевершує всіх тих, хто визнає його лідером.

Важливо розуміти, що будь-який конфлікт, ініціатором якого ти не є, будь-яка спроба з боку когось з’ясувати з тобою стосунки припускає відсутність ставлення до тебе як до лідера. Тобі потрібно заробляти авторитет. Тому я назвав цю главу стань лідером. Поки ти лідер, усі, хто визнає це, відносяться до тебе з повагою. Ніхто не захоче відкрито конфліктувати з тобою. Поки ти не лідер, кожен, хто так вважає, зможе при бажанні на тебе наїхати. Якщо ти відчуваєш, що підлеглий на роботі, при спілкуванні з тобою, почав занадто багато собі дозволяти – це значить, що твій ранг у його очах понизився. Якщо до тебе підходить незнайома людина і починає виявляти агресію – це завжди знак того, що його власний рівень йому здається вище. Саме здається, тому що з моменту початку спілкування, він одержує можливість усвідомити справжній стан речей. І тут вже усе залежить від тебе. Ти можеш затвердити своє більш низьке положення, а можеш і спростувати.

Тому що ж діяти в таких випадках, щоб завоювати позицію лідера? Для початку не дозволити собі відчути перевагу супротивника. Говорячи по-простому, не злякатися. Якщо ти виглядаєш упевнено, то в рамках звичайної комунікації з одною людиною, або невеликою групою, стати лідером можна просто. Досить виявити ще одну важливу його якість: лідер той, хто задає напрямок. Іншими словами, лідером є власник найбільш сильного фрейму.

Фрейм – це психологічний образ твого внутрішнього світу, що відчувається іншими людьми, що вступають у будь-яку (вербально-невербальну) комунікацію з тобою. Домінуючий фрейм визначає, за чиїми правилами буде спілкуватися, а часом навіть і думати оточення.

Усі ми щодня зіштовхуємося з фреймами інших людей:

Перехожий індус на ламаній англійській запитує, як пройти до метро і ти похапцем починаєш, згадуючи давно забутий шкільний курс, запинаючись і корчачись вимовляти звуки і махати руками вказуючи напрямок, у цей час ти беззастережно приймаєш його фрейм.

Бомж який наривається на фразі «Перепрошую , я можу зверну...» на твій повний ігнор, обертаючись, іде. Це приклад переваги твого фрейму.

Гопнік, що погашений пивом і пускає слюні, що їде на ейфорії після футболу в міському транспорті і контролерка, яка навіть не наважується вирішується запитати, чи є в нього квиток не говорячи вже про реалізацію свого цілком законного права виписати штраф – приймає його фрейм не промовивши ні слова.

Здатність нав’язати свій фрейм і визначає...силу наших позицій у спілкуванні з людьми й отут немає нічого спільного зі звичайною суперечкою. Лідери мають могутні фрейми і завжди живуть відповідно до них.

Усвідомлення цієї простої концепції допомагає здобути перемогу в будь-якому конфлікті.

Простий приклад:

Кому в нашому житті не доводилося мати справа з гопніками? Так усім доводилося! Ці браві хлопці вже давно сформували себе як клас і міцно зайняли своє місце в піраміді соціальних шарів населення. Типовий образ гопніка легко пізнаваний. Характерний стиль одягу, що гармонійно поєднується з родом занять і захопленнями гопніка, а так само що вдало доповнює його розумову відсталість, відомий всім у деталях. Середньостатистичні гопніки, хто вони? У переважній більшості випадків – це виснажені алкоголем і наркотиками організми. Надзвичайно вузьке коло інтересів робить гопніка слабким не тільки розумово, але і фізично. Тобто, гопнік – у всіх змістах недорозвинений елемент виду. Але тоді чому ж така величезна кількість нормальних людей стають жертвами нападу гопніків? Насправді все просто: при усій своїй обмеженості гопнік підсвідомо дуже добре розуміє суть фрейму. Гопніки, що найбільш впевнено йдуть до успіху, дійсно мають могутні фрейми. Цим вони компенсують свої всебічні недоліки для того, що б вижити. Гопнік завжди намагається зайняти домінуючу позицію. Досвідчений гопнік, вибираючи собі жертву, ніколи не стане підходити до неї самостійно. Замість цього він обов’язково викрикне що-небудь начебто «ідісюдана!!!» або щось ще. Жертва, що виконує команду гопніка, люб’язно переходить у підлегле положення, тобто визнає авторитет гопніка над собою, чим природно, і дозволяє йому здійснити задумане. У даній ситуації гопніку вдається нав’язати жертві свій фрейм, після чого подальша реалізація його планів уже йде без особливих ускладнень. Утримуючи жертву в рамках свого фрейму, він підкоряє її собі і може зробити з нею все, що завгодно. Навіть не застосовуючи фізичної сили. Жертви гопніков, як правило, самосвідомо віддають своє майно, у зв’язку з чим, з погляду закону, гопніку нічого пред’явити.

Тепер, я сподіваюся, ти розумієш, що при зустрічі з гопніком дуже важливо залишатися в рамках свого фрейму і не реагувати на те, що він намагається тобі нав’язати. Будь так само готовий і до того, що, такі спроби можуть повторюватися знову і знову, доти, поки гопнік остаточно не розчарується у своїх можливостях.

От ілюстрація з особистого досвіду:

У десятьох метрах від мене стоїть юрба молодців. З юрби доноситься фраза, командним голосом:

- йди сюди!

У цей момент я саме йду в напрямку свого будинку. Аналізуючи ситуацію, розумію, що якщо продовжувати рух і не зупинятися, то це спровокує гопніка на більш різкі репліки в мою адресу, що так чи інакше, змусить мене відреагувати, але в даному випадку, ситуація буде вже більш складною. Розвертаюся. Шукаю очима того, хто це сказав, стоячи на місці.

- йди сюди я сказав!

- якщо тобі щось потрібно, підійди і запитай – показую усім своїм видом, що не збираюся чекати довго поки він прийме рішення. Гопнік підходить, протягає руку.

Я ігнорую цей жест. Відповідаю питанням:

- я тебе знаю?

- а ти що, мене не пам’ятаєш? – з явно вираженою агресією

- а ти що, якийсь особливий, щоб я тебе пам’ятав? ти чимось знаменитий або що?

- е-е-е

- тобі не здається, що ти підійшов до мене занадто близько? Мені це не подобається.

Відходить.

- так що ти хотів запитати?

- у тебе є друг Сергій?

- а ти пробував знайти людину, у якої його немає? Це що, таке рідкісне ім’я? У тебе є друг Сергій??

- ...

- Ясно. Це все, що ти хотів запитати? Тоді щасливо.

Конфлікт вичерпаний.

Тепер давай проаналізуємо цей діалог.

На даному прикладі видно, що спроба нав’язування фрейму була здійснена 3 рази:

- Перший раз мене намагалися змусити змінити курс руху, і це не спрацювало.

- Вдруге зі мною спробували привітатися за руку. Запам’ятай одну просту річ: лідер той, хто перший простягає руку в момент вітання. У зв’язку з цим не варто відповідати на рукостискання, ініціатором якого є незнайомець, що намагається на тебе наїхати.

- ну і, нарешті, втретє, мені спробували нав’язати якусь історію з вигаданого минулого, щоб змусити виправдуватися. І знову безуспішно.

Три підряд невдалі спроби зайняти домінуюче положення – це уже вагомий аргумент для гопніка на користь припинення цієї безглуздої комунікації. На даному етапі залишається тільки спокійно залишити місце дії. Але тут так само є нюанс: ідучи, не варто обертатися назад.

По-перше, це може бути сприйняте як прояв страху. А як ми знаємо, страх – це завжди ознака слабкості. Цим ти можеш спровокувати гопніка на повторний напад.

По-друге, твій розворот може бути сприйнятий як запрошення до подальшої бесіди. І не факт, що гопнік, який трохи відійде від шоку, не захоче одержати другий шанс.

Але якщо це і станеться, не страшно: результат як і раніше у твоїх руках. Якщо ти зміг виграти комунікацію в перший раз, зможеш і в другий.

До речі, якщо ти уважно читав діалог, то напевно помітив, що в даній дискусії мені не тільки вдавалося ігнорувати чужий фрейм, але і більш того: гопнік постійно попадав під вплив мого фрейму. Про це саме зараз і поговоримо.

У системі сучасної риторики існує правило «якщо ви починаєте відповідати на запитання – ви згодні з правильністю його постановки». У переносі на контекст конфлікту, це твердження можна перефразувати: «Якщо ви почали реагувати на звертання, або питання прямо слідуючи формі його постановки, ви привселюдно і самосвідомо здали свої позиції, перейшовши на чужу форму діалогу яка напевно буде грати на користь супротивника»

Приклад:

- Якого чорта ти тут сів?

- Я спілкуюся зі своїми друзями!

Із цієї відповіді випливає, що людина, що захищається, прийняла прагматичний потенціал звертання супротивника, а потім став йому слідувати. Незрозуміло? Давай розшифруємо цей діалог:

Отже, « Якого чорта ти тут сів?». Буквально зміст даного речення можна перефразувати в такий спосіб: «Я дуже обурений тим, що ти, ссавець, опинився в близькості від кола мого проживання і насмілився мені заважати, я найкрутіший тут, поясни негайно, поки цілий!»

Тепер давай розшифруємо сказану у відповідь фразу: «Я спілкуюся зі своїми друзями!». І от що ми маємо: «Так ти правий, що наїхав на мене. Я тут усього лише тому, що тут мої друзі, в іншому випадку я б на це не насмілився. Сподівався, що ти їх помітиш».

Не дуже-то вражає, чи не так?

Даний приклад наочно відображає прийом чужої форми діалогу або чужого фрейму.

А тепер увага на табло – правильна відповідь:

- Якого чорта ти тут сів?

- Як зват?

- Артем!

- *2 секунди пауза* нннє , не знаю тебе *демонстрація відсутності інтересу в продовженні діалогу, або очікування відповіді з легкою претензією*

У даному варіанті видно, як легко ігнорується чужий фрейм і зверху накладається свій, котрий відразу стає домінуючим. От як виглядає розшифровка такої відповіді: «Я тут винятково для того, щоб поспілкуватися з обмеженим числом людей, яких вважаю гідними. Як тільки що з’ясувалося - ти в їхнє число не входиш, якого милого ти взагалі сюди підвалив?»

Отже, лідер задає ініціативу, всі інші йдуть, слідують за ним. У зв’язку з цим, не ведися на те, що тобі підсувають. Сам вибирай напрямок розмови.

Якщо тобі удалося перехопити ініціативу – ти вже лідер. Це велика перевага, тому що твій рівень починає переважати.

Але як це зробити? Дійсно, як швидко перейти в позицію лідера, коли до тебе, наприклад, у клубі, підходить здоровенний здоровань і тягне кудись, щоб з’ясувати стосунки. Адже тут ініціативу виявляє він, і ти вже заздалегідь знаходишся в програшному положенні. Дуже просто!

От подібний приклад з мого досвіду:

Ситуація на танцполі. Танцюю з дівчиною. Підвалює бугай.

- пішли, треба побазарити

- кому треба?

- довідаєшся

- а, так тебе надіслали? Ти на побігеньках?

- МЕНІ треба

- а чьо відразу засоромився сказати?

- ... а ти хто такий?

- так ти підійшов сюди лише, щоб довідатися, хто я? Хочеш познайомитися?

- мені це нецікаво

- тоді навіщо ж запитуєш хто я?

- е-е-е...

- думаєш, це тобі якось допоможе??

- я...

- добре, давай. Бачиш, дівчина нудьгує вже.

- давай...

Бугай слухняно смикається, щоб піти геть, потім обертається, з півкроку, потискує мені руку і тільки після цього іде з кінцями.

Що сталося? Бугай першопочатково підійшов у позиції лідера. Але зміна позицій відбулася дуже швидко. Якщо бути точним, то саме в той момент, коли він прийняв мою лінію розмови. Тобто, на другій фразі. Свій напрямок розмови я створив, задаючи свої питання. Відповідаючи на них, бугай перейшов у положення підлеглого, що звітує. Коли він уперше відчув у мені лідера, він відразу зрозумів що вибрав не ту мету для наїзду. Ніхто не захоче з’ясовувати стосунки з людиною, у якого більш високий ранг.

Задавай питання

Якщо ти змушуєш співрозмовника відповідати на питання, він переходить у підлегле положення.

От у чому сильна сторона питань: кожне питання припускає негайну відповідь або як мінімум реакцію на нього. Якщо суперник починає задумуватися, це значить, що готової відповіді в нього немає. Ти його спантеличив. Чим більше він думає, тим вище стає твоя перевага. У конфлікті, сказана репліка – це як у боксі, або блок, або удар. Якщо боксер пропустив удар, на який не здатний відреагувати зустрічним, він починає втрачати очки. Так само і тут. Кожне питання – це удар. Кожна відповідь – це блок. Що б бути ефективним, цілитися потрібно в найбільш уразливі місця супротивника, де немає блоків.

III. ТРИМАЙ ДИСТАНЦІЮ

Не давай приводу для агресії

Практично будь-яка людина добре розуміє, що прояв необ?рунтованої агресії неадекватний. Навіть з погляду гопніка це суперечить панятіям. Тому пам’ятай, що той, хто вирішив на тебе наїхати, обов’язково буде шукати причину, нехай навіть саму безглузду, для того, щоб наїзд виглядав об?рунтованим. Він буде шукати привід. Не давай приводу. Говори так, щоб до тебе неможливо було придертися.

Фізична сила й інтелект – зовсім різні рівні. З погляду зброї для нападу і захисту, інтелект, у порівнянні з фізичною силою – це як арбалет і булава. Людина, озброєна арбалетом, якщо в неї, звісно, є стріли, утримує суперника на відстані. Людині, озброєній булавою, необхідний близький контакт. Це важливо розуміти. Булава – це пряма агресія. Стріли арбалета – це логіка. Якщо людина з арбалетом почне виявляти агресію, він змінить арбалет на булаву, і спровокує супротивника на зближення. Тоді прийдеться мірятися фізичною силою. Якщо кийок у супротивника виявиться більший, він не залишить шансів.

У випадку, коли спочатку зрозуміло, що фізичної сили в тебе менше, прояв агресії – шлях до провалу. Тут потрібно використовувати логіку.

Питання не повинні ображати суперника. Образа – це агресія, реакцією на яку буде ще більш сильна агресія. Іншими словами, твоя агресія – це привід, що шукає суперник. Не дозволяй йому знайти його. Твої питання повинні знижувати статус. От як це може виглядати.

Тобі говорять:

- ти чьо дурень? (відкритий прояв агресії)

Не правильно:

- так ти сам дурень! (зустрічна агресія, що створює привід для скорочення дистанції бою)

Правильно:

- а що для тебе є показником розуму?

- так ти чьо тут, вирішив поумнічать?

- а для тебе те, що я кажу, здається занадто розумним?

Отже, виходить, що суперник дурень. У твоїх словах немає ніякої агресії. Ти просто співставляєш факти.

Зверни увагу, що логіка твого питання не повинна провокувати суперника на непотрібну тобі дію:

- у тібя чьо праблєми?

Не правильно:

- хочеш влаштувати? (якщо суперник фізично явно сильніший за тебе, він влаштує. Не потрібно його провокувати)

Правильно:

- а чому тебе так цікавлять чужі проблеми? Ти в усіх запитуєш?

Бездоганним приводом для прояву агресії може стати терпимість стосовно дій «особи, що наїжджає». Часто буває так, що той, хто робить наїзд, діє послідовно від меншого до більшого. Саме такий випадок описав мені сьогодні один з моїх студентів.

Наведу її як приклад.

Ситуація відбулася в клубі, куди він прийшов разом зі своєю дівчиною. На танцполі, поруч з ними, танцюють декілька хлопців. Один з них починає в танці, як би ненароком, штовхати мого знайомого. Прямого наїзду, у даній дії, як такого немає. Все начебто б як випадково, причепитися ні до чого. Тому, мій знайомий вирішує не звертати уваги на те, що відбувається. Тим часом, поштовхи стають більш частими і нахабними. А ще через час, той же агресивний танцюрист уже лапає дівчину мого знайомого за задницю. Цей акт уже є проявом досить сміливого й агресивного наїзду на хлопця. Що ж спровокувало «особу, що наїжджає» діяти так агресивно?

Давай розберемо це.

Прояв агресії в дрібних дозах, з боку «особи, що наїжджає», використовується звичайно в пошуку приводу.

Привід – зустрічний прояв агресії. Відповідати агресією на агресію адекватно. Тому «особа, що наїжджає» намагається спровокувати свого суперника таким хитрим способом. Головний ініціатор наїзду, начебто б як, чистий. Він просто танцює. А суперник, ні з того ні із сього, раптом починає на нього стартувати. Непорядок! Тому, якщо в даній ситуації, ти зриваєшся на кривдника – він одержує те, що йому необхідно, і, дуже незабаром, ви вже жваве штовхаєте один одного по болючих точках, якщо звичайно, хоча б приблизно, знаєте місця перебування таких.

Тому, якщо ми не хочемо опускатися до рівня людини, для якого бійка – це єдиний спосіб з’ясування стосунків, ми не даємо приводу. Але тут існує один тонкий момент: відсутність агресії не означає відсутності реакції! Залишаючись нейтральним до того, що відбувається, мій знайомий не показав ніякої агресії. Але наскільки даний варіант поведінки був вдалим?

Для того, щоб зрозуміти суть його помилки усвідом одну річ: Завжди, той, хто наїжджає, насамперед сам, хоча б трошки, боїться. Він робить перший крок, нехай найнезначніший, і після цього чекає, що відбудеться далі. Якщо реакція відразу не пішла, це дає йому підставу думати, що він цілком може дозволяти собі, стосовно суперника, подібні речі. Якщо протесту немає – значить можна. Виходить, його авторитет оцінюється супротивником вище власного. Усе це веде до того, що впевненість «наїздника» у своїх силах різко прямує догори нагору. Усвідомлення факту своєї переваги, позначається на тому, що дії «наїздника» стають усе більш і більш нахабними. Продовжуючи ігнорувати витівки супротивника, мій знайомий подарував йому відчуття вседозволеності. Тим самим дозволив вплутати в неприємну ситуацію свою дівчину.

Висновок: терпіння – один зі значних елементів, що провокують появу і посилення зустрічної агресії. Тому, коли ти відчуваєш, стосовно себе, хоча б саму малість наїзду в діях кого-небудь, усувай це відразу. Так, щоб не погіршити ситуацію.

У випадку з моїм знайомим потрібно було реагувати якщо не на перший, те вже на другий поштовх. Наприклад так:

- Послухай, ти завжди трешся об чоловіків на танцях, чи це тільки я тобі так сподобався???

У даному питанні немає агресії. Ти просто констатуєш факти, чим явно демонструєш усю неадекватність дій супротивника.

Вичікуєш коротку паузу 1-2 секунди, і поки суперник у розгубленості усе ще думає, як же викрутитися після такого питання, у тебе з’являється перевага, тому що людиною в стані розгубленості легко керувати. Тому наступне, що тобі потрібно зробити – це холоднокровно і впевнено дати команду:

- Тримай дистанцію. Відпочивай спокійно.

У переважній більшості випадків суперник так і зробить.

До того ж, після такої реакції на свою спробу наїзду, він добре подумає, перш ніж повторити її знову.

Утилізуй агресію

Дуже рідко, але все-таки, буває так, що суперник, початково налаштований дуже рішуче, внаслідок чого, практично відразу починає комунікацію з дуже твердого пресингу. Це говорить у першу чергу про те, що він початково відчув свою незаперечну перевагу. Якщо це відбулося, то причину потрібно шукати у своїй поведінці. Це значить, що твій ранг, що читається по тобі з боку, не вражає.

У даній ситуації існує два варіанти: або ти відповідаєш на агресію суперника тією же агресією, і ви, через кілька секунд, уже намагаєтеся дістати один одного влучним ударом у голову, або тобі приходиться поступитися своїм Его і тимчасово зняти корону. Потрібно розуміти, що якщо тобі вдасться втримати дистанцію, ти можеш дуже швидко одягти її знову.

Перше, що необхідно зробити в такій ситуації – це швидко відновити дистанцію. Якщо твоя зброя інтелект, а не сила, скажи суперникові щось таке, що швидко виб’є його з колії. На хлопський розум, це називається порвати шаблон. Ти говориш суперникові щось таке, що різко приводить його в стан спантеличення.

Для цієї мети підійде будь-яка фігня. Головне – вимовляти її впевнено, голосно, з явною претензією. Наприклад, божевільний погляд і слина, що бризкає, у сполученні з брєдовою фразою, яку ти викрикуєш на всю гортань типу: «ХУРЧКА МЕТРОПОЛЯ ХАЙДА МІНАТ!!!!!!!!» кожного змусять загальмувати на деякий час.

В якості фрази, що дезорієнтує суперника можна використовувати будь-яке питання, що не має анінайменшого стосунки до справи.

Приклад:

- пішов нах***й!

- ХТО КУПУЄ ТОБІ ШКАРПЕТКИ???

Або

- ти що не бачиш те, що бачать всі інші?.. ти сліпий??? Або що?...

Людина повинна виявитися досить підготовленою, щоб не розгубитися після такого питання.

Якщо тобі вдається різко спантеличити суперника, то його стан агресії відразу зміниться на стан розгубленості. У першу чергу це буде означати те, що дистанція відновлена, і можна починати діалог за всіма правилами. По-друге, у стані розгубленості людина стає беззахисною, вразливою. З цього моменту перевага на твоїй стороні. Цим потрібно встигнути скористатися, тому переходити в наступ потрібно відразу. Не можна дати супротивникові отямитися.

От пару прикладів з мого досвіду:

Приклад 1

- пішов нах***й, із сигаретою з танцполу!!!

- а чому в тебе мішки під очима???... ти хворієш???.. Або може ти наркоман??.. Де ти ховаєш наркотики??

- які наркотики??

- може бути, ти перестанеш до мене доторкатися? Або тобі подобається тримати хлопців під руку? Мені це не подобається, розумієш?

Забирає руку

- так що, ти хотів поговорити про х***ї?

- я тебе попросив, відійти з танцполу із сигаретою...

- ах, ти попросив??? Ти завжди так просиш???

- ... добре, вибач, можеш погасити сигарету, БУДЬ ЛАСКА?

- добре! І навчися гарних манер. Давай

- давай

Приклад 2

- пішов нах***й!

- так ти теж вважаєш, що нах***й пишеться разом?

- так вважаю!

- а що тебе змушує задумуватися про х***ї?

- ...

- тобі подобаються члени? Або що?

- ...

- так ти не за адресою підійшов, розумієш?

Після подібних питань, дистанція, як правило, відновлюється.

Тепер пару слів про фізичну дистанцію. Якщо взяти, приміром, гопніков, то ці хлопці, як правило, початково намагаються зробити її мінімальною, воліють стояти майже впритул. У їхньому випадку, це досить зручна позиція для нанесення удару тишком-нишком. Я звичайно тримаюся на відстані в пару кроків. Не тому що побоююся удару (поки суперник відчуває мою перевагу, дуже малоймовірно те, що він собі таке дозволить), а з розумінь особистої комфортності: спітнілий гопнік, що притискається до тебе всім тілом – спогади ще ті! На якій відстані спілкуватися з ними тобі – дивися сам. Але запам’ятай одне просте правило: якщо вирішиш збільшити дистанцію – ні в якому разі не відступай назад. Тому що з того моменту, коли ти робиш перший крок назад, ти займаєш позицію людини, що відступає. Сердитий гопнік тільки того і чекає, коли ти здашся. І якщо це відбулося, із задоволенням продовжить рух у твою сторону. У цьому суть так званого невербального наїзду. Так поводяться тварини в боротьбі за право власності на територію. Завжди більш слабка особина поступається позиціями. Відповідно, відступ – ознака слабкості, а так само могутнє джерело впевненості для наїздників. У зв’язку з цим, якщо хочеш збільшити дистанцію – змусь суперника відійти убік. Адекватність у даному випадку на твоїй стороні. От і використовуй дану перевагу. Наприклад, така штука як акцентування всіляких паралелей між діями супротивника і типовим проявом гомосексуальних схильностей, легко може змусити суперника почати ніяковіти. Звичайно ж, у тому випадку, якщо тобі не прийдеться мати справу з «гопніком-педерастом». Але я таких не зустрічав.

І ще: нерідко той, хто робить наїзд, прагне тебе так, по-батьківськи, обняти. Цього вже ні в якому разі допускати не можна. Усувай будь-які прояви педерастії в зародку.

IV. ШУКАЙ ВРАЗЛИВЕ МІСЦЕ

Утримуй напругу

Кожним питанням намагайся максимально спантеличити супротивника. Змушуй його напружуватися. Задавай такі питання, що будуть ставити його в тупик:

- ти мені не подобаєшся

- а з чого ти вирішив, що я повинний тобі подобатися?

або

- це для тебе не нормально? Тобі зазвичай подобаються хлопці?

Знижуй статус

Задавай такі питання, що будуть знижувати статус супротивника. Так ти зможеш швидко підвищити свій ранг:

- чого ти отут розсівся?

- а тобі зазвичай доводиться отут стояти?

Не можна задавати питання, що допускають зниження твого статусу:

- а навіщо тобі цей амулет на шиї?

- думаєш, якщо ти довідаєшся, це зможе тобі допомогти?

не правильно:

- а чому ти вирішив, що можеш мені чимось допомогти (ставиш себе в положення людини, якому потрібна допомога. З великою імовірністю, можеш нарватися на щось начебто «так, тобі вже нічого не допоможе»)

правильно:

- а навіщо тобі знати? Ти усім пропонуєш допомогу? Ти мати-Тереза???

Використовуй стьоб у зниженні статусу

На мій погляд, найкраще з того, що можна зробити з метою зниження статусу свого суперника – перетворити його в клоуна. Ти можеш зробити це, використовуючи такий розповсюджений і дуже ефективно працюючий інструмент як стьоб. Стьоб особливо добре діє в ситуаціях, коли в зоні конфлікту присутні сторонні спостерігачі. Таким чином, у того, хто глузує, швидко з’являється група підтримки.

У ньому зазвичай використовується комбінація двох речей:

1. репліки, що знижують статус суперника (це ми вже знаємо)

2. твій стан, що додає твоїм реплікам гумористичний тон. Природно це твоя незмінна посмішка. Посмішка людини, що випадково опинилася на виставі циркового клоуна. У ній є і дещиця жалю, (важко, напевно, працювати посміховищем), трішечки гордовитості (але він же ж сам вибрав для себе такий шлях), трохм веселості (ну, все-таки, якщо дійсно смішно, те чому б і не посміятися?). Дійсно дуже корисно випустити смішок у той момент, коли ти говориш якусь чергову фразу з першого пункту. Навчись робити це природно. Звичайно пік стану сконцентрований на останньому слові сказаної фрази. Потренуйся. Навіть при відсутності потрібного внутрішнього стану, натренована посмішка і сміх будуть твоїми ефективними помічниками.

Отже, у стьобі-глузуванні-кепкуванні ти дієш відповідно до правил, наиведеними в даному посібнику (1 пункт), і додаєш до всього цього елемент приколу. Ще раз акцентую твою увагу! Дещицю гумору досить буде передати винятково через твій настрій. Тобі не потрібно бути Задорновим, щоб було смішно. Усю роботу робить твій суперник. Твоя задача – виразити цей прикол через свій стан, через відношення до ситуації. Тобі знайомий стан людини, що приколюється? От і передай його, це просто! Спробуй прочитати наведені вище приклади зниження статусу в стані людини, що приколюється. Вийшов стьоб?

Якісне виконання першого пункту відіграє важливу роль. Увесь цей посібник присвячений тому, щоб розвинути в собі навички задавати правильні питання. І я можу сказати, що якщо ти в стані сприйняти інформацію, викладену в даній книзі, немає причин, що перешкодять тобі цьому навчитися.

І ще одне. Якщо ти коли-небудь зустрінеш якогось розумника, що, розмахуючи своїми сертифікатами, буде доводити, що стьобу навчитися неможливо, поглузуй його так, щоб мало не показалося. Мені буде приємно.

Дій із сьогодення

Уникай банальних, заїжджених фраз. Типу : «а ти з якою метою цікавишся?», «Хочеш про це поговорити?» і т.д. Як правило, люди використовують такі вирази у тих випадках, коли розуміють, що нічого більш гідного в даний момент в голову не приходить. Якщо ти будеш допускати таку помилку, то цим швидко створиш про себе враження людини, для якого повторювати чиюсь банальщину – найбільше, на що він здатний. Це тобі не потрібно. Розвивай свою креативність. (нижче я затримаюся на цьому докладніше)

Існує другий момент, більш глобальний. Полягає він у тому, що, використовуючи розповсюджені фрази, людина обмежує себе рамками відомих їй шаблонів. Ніколи не можна діяти за шаблоном.

Боксер уперше вийшов на ринг. Трапляється так, що на перших шести секундах першого раунду він встигає нанести суперникові дві прямі лівою, у сонячне сплетення і контрольний бічний правою в голову. Суперник повалений. Боксер розуміє, що відкрив для себе пречудову комбінацію. Два лівою, один правою. 6 секунд. Усе просто. Бездоганний шаблон. Але яка імовірність того, що це спрацює в наступному двобої? Якщо наступного разу він спробує повторити цю комбінацію в точності, у кращому випадку він просто буде розчарований. Діяти потрібно із сьогодення. Не з минулого.

Коли ти дієш за шаблоном, твої дії виходять з минулого. Ніколи, навіть дуже схожі ситуації, у житті не повторюються в точності. Відмінності хоч і не великі, але вони є. Якщо ти сконцентрований на шаблоні, це значить, що ти дієш з минулого, ти втрачаєш контроль над ситуацією в сьогоденні. Ти не реагуєш на відмінності, просто не звертаєш на них увагу. Але саме вони є підводним каменем шаблонів. Дуже часто вирішальну роль грає якийсь дріб’язок. Цілком концентруйся на сучасний момент. Забудь про свій колишній досвід. Дій із сьогодення.

У зв’язку з цим, не намагайся запам’ятати репліки, що використовуються тут, як приклади. Вони наведені для того, щоб допомогти тобі усвідомити принцип. Знання принципу дозволить тобі згенерувати тисячі своїх реплік.

Використовуй те, що він говорить

Добре, коли твоє питання відштовхується від слів суперника. У цьому головний фокус: коли ти кепкуєш з суперника на підставі того, що він говорить, він розуміє, що кожне сказане ним слово обертається проти нього. У якийсь момент він доходить до того, що краще мовчати, ніж говорити. Це фінал.

Або є інший варіант, коли суперник просто втомлюється і починає проявляти тупість. Ти не затрачаєш енергії. Ти ставиш запитання, тим самим змушуєш суперника ретельно думати, що б тобі таке відповісти, і при цьому не схибити. У якийсь момент він придумує і говорить щось. Ти відразу кидаєш йому наступне. Тим самим знову запускаєш розумовий процес свого опонента на повний хід. Змушуєш його витрачати енергію і нервувати усе більше і більше. Потім знову. І знову. Звичайно через 1-2 хвилини такого спілкування при правильній постановці питань людини можна відправити в ступор.

Приклад:

- а чьо в тебе ширінка розстібнута?

- ти мене насторожуєш…Як довго ти туди дивишся?.. Ти завжди задивляєшся на цю область чоловіка?

Говори з того, що відбувається

Звертай увагу на те, що в дійсності відбувається на даний момент. Використовуй це у своїх питаннях. Коли ти прив’язуєш питання до реальних подій, заперечити тобі стає просто неможливо. Так легко можна змусити людини почати виправдуватися. Якщо ти зауважуєш у поведінці або в зовнішньому вигляді суперника щось таке, що можна використати для зниження його статусу, не впускай такий шанс. Будь уважним. Наприклад, ти помітив, що суперник не з першого разу вимовив якесь слово. Чудова можливість запитати:

- ти завжди заїкаєшся чи тільки тоді, коли нервуєш?

Або ти, наприклад, звернув увагу, що супротивник почав оглядатися по сторонах. Супер! Скажи йому:

- ооо! я бачу, ти друзів шукаєш? Тобі потрібна допомога?

Сподіваюся, ти зрозумів принцип.

Підкріплюй слова логікою

Використовуючи логіку, можна створювати всілякі контексти, у рамках яких, людина починає виглядати нерозумно. Дуже ефективно працює варіант, коли ти підловлюєш суперника на тому, що він говорить, логічно доводиш йому його власну неадекватність.

У мене, якось, була суперечка з одним хлопцем. Він затверджував, що людина після досягнення 22-охлітнього віку вже розуміє життя настільки, що будь-які подальші серйозні зміни курсу життя для нього вже не нормальні. Я говорив, що таке часто буває. Що, саме це сталося з мною. Тоді він відповів, що я якось там неправильно розвивався. Це був наїзд. Далі розмова пішла приблизно наступна:

- тобто, ти вважаєш, що у свої 24 ти вже все пізнав. Так?

- ні, ну не те щоб...

- то так чи ні?

- ні, не пізнав, але..

- але ти ж тільки що стверджував протилежне

- я просто хотів сказати...

- а ти плутаєш терміни?

- ну почекай, давай згадаємо, що я сказав

- а ти що, уже забув, про що говорив хвилину назад?

- ...так ні, просто я мав на увазі, що коли ти вибрав напрямок, коли в тебе є тьолкі...

- А чому в тебе так все так на тьолках зав’язано?

- ...ну це критерій..

- для тебе це єдиний критерій?

- ні, не єдиний, просто може бути...

- може бути, ти просто хочеш з’їхати з теми?

- ні, ну я думав...

- а чого ти спітнів?

- так я просто не звик, коли так...

- ааа...

Уміння задавати правильні питання – ключ до успіху в даній стратегії. Тренованість твого розуму визначає два головних фактори цього успіху – час, витрачений на придумування питання і якість самого питання. Спочатку вдало поєднувати два цих фактори, можливо, буде не просто. Але тобі варто розуміти один простий факт, що розум – він як м’яз. Його можна тренувати, виконуючи відповідні вправи. Тренуй у собі цю навичку. І дуже швидко, обіцяю тобі, ти одержиш помітні результати. Для цього, пропоную тобі зіграти в гру:

Гра в питання

Тобі знадобиться напарник, з яким ви будете разом практикуватися. У рамках цієї гри вам буде необхідно спілкуватися один з одним, задаючи один одному питання. Є одне правило. На питання не можна давати відповідь. Відповісти можна тільки зустрічним питанням. При цьому, зміст зустрічного питання повинний відповідати лінії розмови. Конструюючи чергове питання, використовуй усе те, що прочитав вище. Програє той, хто відповість першим. Виглядай це приблизно так:

- навіщо ти крутиш у руках цю серветку?

- тебе це змушує нервувати?

- а тобі не здається, що з цього саме випливає те, що нервуєш саме ти?

- а може, тобі просто цього дуже хочеться? Ти що, мрієш про це?

Відштовхуйся від того, що відбувається в дійсності на даний момент.

- а чого ти постійно моргаєш? Очі сльозяться?

- не зрозумів, ти спробував потурбуватися про моє здоров’я? Хочеш сподобатися?

Спробуй, і я впевнений, що дуже швидко ти зрозумієш усю силу цієї вправи.

Будь гнучким

Той, хто ставить запитання – той нападаючий. Той, хто відповідає – той, що обороняється. Той, хто робить наїзд – теж нападаючий. Наїзд не обов’язково виглядає як питання, воно може бути твердженням, пропозицією. Я переконливо буду рекомендувати тобі діяти в стратегії нападаючих. Але хочу звернути увагу, що й оборонятися можна по-різному. В айкідо, наприклад, можна не тільки відвернутися від кидка нападаючого, але ще і додати йому прискорення в тому напрямку, у якому він рухався. У переносі на контекст словесних дуелей, це так само можна використовувати.

- ну чому тут збираються одні ідіоти...(удар)

- ну, раз ти вже тут, ти сам зможеш відповісти на це питання (кидок)

або

- для того, щоб дивуватися і задавати питання (кидок)

Іноді, так само, як можна ухилитися від удару, можна уникнути від питання.

- тебє чьо, праблєми потрібні?(удар)

- мдааа... не та нині молодь пішла...(ухил).

- чого??? (безладне розмахування руками навколо себе)

- так ти, я бачу, ще і чуєш погано...(ухил)

З різними суперниками приходиться діяти по-різному. Використовуй те, що є найбільш підходящим саме в даний момент.

Не зациклюйся на одних питаннях. Спочатку я робив цю помилку, і, у зв’язку з цим, моє мовлення виглядало штучно. У таких ситуаціях техніка стає помітна. У зв’язку з цим можна нарватися на питання типу:

- хто тебе навчив питанням на питання відповідати?

Між іншим, нема нічого страшного, якщо з тобою таке відбулося. На це питання ти завжди можеш відповісти питанням:

- яка різниця? ЯКА РІЗНИЦЯ???

Стеж за поглядом

Багато хто помилково думають, що комунікацію із супротивником необхідно вести віч-на-віч. Це правило справедливе для бійки. Але не для інтелектуального двобою. Якщо ти буравиш суперника поглядом постійно, це означає лише те, що його дії тебе торкають. Це показує твоє серйозне відношення до ситуації, а, отже, твою напругу. Ти повинен бути вище. Уяви, що суперник – це цуцик, що стрибає поруч, намагаючись тебе дістати. Чи захочеш ти постійно дивитися в очі щеняті? Можеш навіть стати до нього в пів-оборота: ти борешся з ним одною рукою. Ти звертаєш на нього увагу тільки тоді, коли воно атакує. І от саме тут важливо не відвернутися доти, поки ти не відповів зустрічним ударом, і не відкинув суперника на безпечну відстань. Якщо ти відведеш очі раніше, то відразу продемонструєш свій переляк. Цього не можна допускати. Дай йому гідну відсіч, потім дивися куди хочеш.

Спілкуйся з ватажком групи

Тепер про те, що стосується спілкування з групою людей. Тут важливо вибрати ватажка групи і спілкуватися саме з ним. Усунувши лідера, ти позбавляєш усю групу «мозкового центру», що направляє сили. Визначити лідера завжди просто. У будь-якій групі, у переважній більшості випадків, ініціативу в комунікації проявляє саме він, як самий авторитетний представник групи. Як правило, він говорить, всі інші мовчать. Чекають команди. Тому формат спілкування з групою залишається той же. Тримайся впевнено і владнай комунікацію з ватажком за всіма правилами, що ти вже знаєш. Знай, що як тільки він перейде в підлегле положення, твій авторитет автоматично пошириться на всю групу. Ніхто не зможе що-небудь проти тебе почати.

У своїх ситуаціях, я іноді дозволяв собі відволікатися від спілкування з ватажком на те, щоб кинути коментар про когось з присутніх у його групі.

- щось, дивлюся, твій друг так вороже на мене дивиться. Аж щелепу звело! Просто монстр!

Коли ти впевнено, спокійно, з насмішкою, робиш подібні зауваження, це дуже добре діє на всю групу в цілому. Усі думають, що, або ти дуже крутий, і це насторожує, або ти якийсь божевільний, що насторожує часом ще сильніше. Але це не головне. Головне те, що такими діями ти дуже якісно підкреслюєш свій більш високий ранг.

Буває, що в пошуках приводу для наїзду, до тебе початково відправляють якого-небудь низькорангового представника групи. Він провокує конфлікт, після чого з’являється лідер і, з висоти свого високоморального уявлення про справедливість, починає провадаити розборки. У такій ситуації ти знову зіштовхуєшся з лідером віч-на-віч і дієш з ним так, начебто б він один.

Я пам’ятаю, колись, в одному з київських клубів, я поводився настільки зухвало відверто, що зі мною одночасно захотіли з’ясувати стосунки шестеро. Усі з однієї компанії. Лідер цієї компанії був кавказець. Він дуже смішно нервував, коли йому не вдавалося знайти відповідь на якесь моє чергове питання. А група стояла поруч у повному нерозумінні того, що відбувається.

Мені запропонували пройти в коридор туалету. Кавказець поважно сів на тапчан, і почав розмову в наказовому тоні:

- Сідай!

- ні, знаєш, там хлопець півгодини назад проблювался. Даремно ти туди упав...

Кавказець встає, кинувши підозрілий погляд туди, де залишився слід від його задниці, і продовжує говорити стоячи:

- поясни мені, - кладе руку мені на плече

- Оу! давай ти не будеш мене торкатися.. коли чоловік торкається чоловіка, це ж не нормально. Хіба не так?

- ти що, хочеш сказати, що я голубий???

- по-моєму, з нас двох сказав це ти, або я щось забув?

- ... що ти не поділив з моїм другом???

- а навіщо тобі потрібно вирішувати його проблеми? Чи ти на нього працюєш?

- ...він мій друг! Я бачу, що в нього є проблеми! Я хочу розібратися!

- ок. так що він там говорить?

- він говорить, що ти на нього дивився!

- дивився?..

- так!

- а в нього що, комплекс неповноцінності? Або в чому проблема?

- я не знаю! Це ти мені скажи!

- так, очевидно, у нього все-таки комплекс. Так чим я можу допомогти?

- ти повинний мені сказати, як ти на нього подивився!

- а з чого ти вирішив, що я тобі щось повинний?

- ...

- Може бути тобі буде простіше запитати в друга? Тим більше, що він стоїть поруч. У мене є ідея! Нехай він покаже, як я на нього дивився!

Кавказець звертається до друга.

- покажи, як він на тебе дивився!

Тепер у незручному положенні виявився друг.

Це було настільки кумедно, що дуже швидко, я осмілів так, що почав перекручувати його акцент. Ватажок, по-моєму, цього навіть не помітив. Помітили всі інші. Закінчилося все тим, що прийшов охоронець, подивився на те, що відбувалося, і, зі словами: «Добре, досить» розпустив весь рух. Усі з задоволенням і полегшенням розійшлися. Потім цей кавказець підходив до мене, потискував руку, пропонував випити.

V. ПЕРЕМАГАЙ

Не зациклюйся на одному.

Якщо ти зауважуєш, що на черговому питанні супротивник починає проявляти тупість – твій удар досяг мети. Шукай нову мету. Якщо боксер буде постійно бити в одну точку, рано або пізно суперник зреагує і поставить блок. У вразливе місце потрібно бити доти, доки воно вразливе, як тільки суперник зметикував, що настав час захистити сонячне сплетіння, і його руки пішли в низ, потрібно бити в голову. Так само і тут. Коли ти закидаєш людину питаннями того самого змісту, ти даєш йому час на реагування. Рано чи пізно він знайде, що відповісти, і це дозволить йому відновити форму.

Наприклад: ти бачиш, що суперник у розгубленості. Визначаєш це як ціль і відправляєш туди серію ударів один за іншим: Чого ти мовчиш? Забув слова? Нічого сказати? Ти розгубився? Швидше за все, на третє питання він буде вже готовий відповісти. Ти дав йому час подумати, тому що питання стосувалися однієї і теж же теми.

Як тільки ти бачиш, що черговим питанням застав супротивника зненацька, переходь в наступ. Не давай йому опам’ятатися. Бий у вразливе місце доти, доки воно відкрите. Як тільки відчуваєш, що суперник от-от зараз зреагує, відразу вибирай іншу ціль і бий знову. Змінюй цілі, але не занадто швидко і не занадто повільно. Пауза повинна бути ледь-ледь коротшою від того часу, що буде потрібен суперникові на те, щоб зреагувати. Звичайно це десь пару секунд. На практиці це виглядає в такий спосіб:

Ти ставиш запитання. Якщо варіант відповіді відразу не з’являється, то співрозмовник так чи інакше починає задумуватися. Виникає пауза, протягом якої він намагається знайти варіант реакції. Твоя задача піймати момент, коли суперник тільки збереться щось сказати, і поставити нове запитання, уже стосовно іншої теми, але не менш складний. Цим ти повертаєш суперника в стан розгубленості. І так кілька разів.

У підсумку картина вимальовується наступна: виходить, що ти його постійно відчитуєш, а йому на це просто нічого сказати. Суперник переходить у явно підлегле положення. А його мовчання – це згода з даною позицією.

До речі, існує ще такий різновид мовчання як мукання. Звичайно суперник починає мимрити щось нехитре типу «нуууу...е-е-е-е...ніби-и-и-и.. та ін.» Усесь схожий нехитрий брєд, позбавлений усякого змісту я так само називаю мовчанням.

А далі – простіше. Супротивник відчуває стрімке падіння свого рангу. Він починає боятися. Він починає комплексувати. Він починає думати, як же так вийшло, що в спілкуванні з тобою він відчуває себе безпомічним. І чим далі, тим більше. Усі ці думки відволікають його від головного: він усе менше і менше концентрується на суті спілкування, і усе більше занурюється в себе, у свої думки, у свої переживання, у свою незручність. Так виникає усім відомий стан ступору. На якомусь черговому запитанні супротивник просто іде в нокдаун, визнає свою поразку.

Приклад:

- я вважаю, що ти погано ведеш цю презентацію

- і що?

- ти з цим згодний?

- ну, це ж ти так вважаєш?

- я не думаю, що це тільки моя думка

- а чому ти вирішив, що можеш говорити за всіх?

- ...

- ти адже говориш за себе, правильно?

- так

- так чому я повинний погоджуватися з твоєю думкою?

- ...

- хіба ти для мене авторитет?

- ...

- це адже ти прийшов мене послухати, а не я тебе, вірно?

- …

Дай суперникові можливість красиво здатися.

Коли суперник розуміє, що партія програна, іноді буває так, що є причини, що не дозволяють йому відкрито здатися. Дівчина, що стоїть поруч, знайомі, що спостерігають інцидент із боку. Тоді людина шукає причину адекватної капітуляції. Іноді це питання грає вирішальне значення. Можна подарувати суперникові таку можливість. Сказати щось у стилі, добре, йди туди, я зараз підійду. Він з радістю утече від тебе. Йому просто потрібна причина.

Приклад:

Один раз, коли ми відзначали Гелловін в одному київському нічному клубі, я вирішив провести час у жіночому туалеті. Це був навіть не туалет, а всього лише щось начебто передбанника, у якому були дивани і м’які крісла. Там було багато дівчисьок. З усіма нормально спілкувався. Тільки одна зі старту початку на мене наїжджати. І виганяти. Вона сказала, що покликає свого хлопця. Я відповів, клич. Хлопець незабаром прийшов. Діалог вийшов дуже короткий.

- пішли, вийдемо

- куди вийдемо?

- на вулицю

- а що там?

- треба побазарити

- з ким???

- зі мною

- з тобою??? а ти що, приємний співрозмовник?))

- ...

- або ти хочеш із мною познайомитися???... або що??? Я пруся тільки від дівчат, розумієш???

- ... коротше, пішли побазаримо

після цього він виходить. Я, природньо, залишаюся. Конфлікт розв’язаний. Він скористався варіантом піти так, щоб не сильно знеславитися перед своєю дівчиною. Я дав йому цю можливість. Якби я почав кричати йому щось навздогін, він, швидше за все б повернувся. І щоб остаточно не впасти в очах дівчини він міг би почати бійку. Мені це було не потрібно і йому теж. Звичайно, більше я його не зустрічав.

Не ведися на похвалу.

Дуже часто буває так, що ближче до кінця комунікації, коли ти довів суперникові свій авторитет, тебе починають хвалити. Мені часто доводилося чути репліки в стилі «а ти взагалі молодець!», або «слухай, а ти класний пацан!» і т.д. це, звичайно, усе добре. Ти викликав до себе позитивну реакцію. Але пам’ятай, що всяка похвала – це виверт. І тут ні в якому випадку не можна дозволити собі розслабитися. Є одна важлива якість лідера, про яке мало хто знає, але підсвідомо відчуває кожний: ЛІДЕРА НЕ ОЦІНЮЮТЬ. Якщо ти даси можливість себе оцінити – це послабить твої позиції. Твій супротивник несвідомо відчує це. Для тебе це буде з’їзд. Ти будеш змушений відновлювати свій рівень знову.

Приклад:

- а ти я бачу класний пацан!

Не правильно:

- так, от бачиш. А ти на мене наїжджав на початку.

Цією фразою ти фактично знищуєш свою перевагу. Повертаєш себе в підлегле положення. Він на тебе наїхав. Після такого суперник може відновити свій бойовий дух, і спробувати відновити наїзд.

Правильно:

- ти чекаєш, щоб я тебе похвалив?

Тут ти залишаєш свою позицію зверху. Він намагається заслужити твою похвалу.

Ти можеш дати зустрічну оцінку.

- так ти, я бачу, теж нічого.

Така відповідь припускає те, що далі ви будете спілкуватися на рівних. Що теж не погано. Які позиції зберігати далі, коли конфлікт вичерпаний, вирішувати тобі.

ВИСНОВОК

У житті бувають різні ситуації. Іноді хтось намагається тебе вдарити, тобто наїхати в перекладі на наш контекст. А іноді це може бути легкий ляпас або запотиличник. Останнє не несе для тебе погрози. Ти можеш проковтнути це і піти далі. А можеш і не проковтнути. Це твій вибір.

Сьогодні вночі в мене був випадок у туалеті одного відомого київського закладу. За мною стоїть черга з компанії мені незнайомих хлопців. Впоравшись зі своїми справами, я направляюся до виходу, і чую через спину наступну репліку:

- я думав ти там собі усе стряхнеш...

Обертаюся, знаходжу очима того, хто сказав, далі діалог

- це мені було сказано?

- ну, узагалі ж тобі

- а ти що, так уважно спостерігав за моїм членом?

Хлопець у розгубленості, у юрбі лунають смішки

- та ні... не обов’язково було дивитися...

- тоді чому тебе так хвилює мій член?

- ... добре, ти відпочиваєш, відпочивай добре...

- тобто, ти хочеш побажати мені приємного відпочинку?

- так, - з театралізованим уклоном, - приємного тобі відпочинку!

- мило. Щасливо залишатися!

У даній ситуації я міг би зробити вигляд, що не звернув увагу, не почув, тобто проковтнути це і піти далі. Ніхто не намагався мене наздогнати, але я повернувся. От що змусило мене це зробити:

1. Коли тобі засунули в рот те, що не смачно, ти відчуваєш дискомфорт. Якщо ти зусиллям волі ковтаєш це, неприємний післясмак мучить тебе ще якийсь час. Я надаю перевагу випльовувати це лайно відразу.

2. Чув коли-небудь про енергетичний вампіризм? Це елементарний його прояв. Якщо в тебе погіршився настрій, будь впевнений, що він рівно настільки ж покращився в того, хто тобі його зіпсував. Ти подарував кривдникові частину своєї енергії. Свою позитивну енергію я волію використовувати раціонально.

3. Можна придушити своє Его і пройти мимо, якщо ти знаєш, що бачиш кривдника перший і останній раз. Але якщо ти дозволиш прийняти ляпас від кого-небудь зі своїх знайомих, колег по роботі, друзів і інших людей з якими тобі періодично доводиться зіштовхуватися, можеш бути упевнений, що дуже скоро це повториться. І черговий ляпас буде більш сильний. І якщо ти знову його пропустиш, то знай, що наступного разу ця людина буде здатна тебе вдарити. Якщо це відбулося, винуватий тільки ти. Не доводь до такого. Не можна бути впевненим у тому, що життя не зведе тебе з кривдником коли-небудь у майбутньому. Тому я волію завжди реагувати на те, що доставляє мені дискомфорт.

Якщо ти ще не зробив для себе це правилом, я щиро раджу тобі зробити, тому що впевнений, що як тільки ти приймеш це, у твоєму житті з’явиться набагато більше людей, що будуть ставитися до тебе з повагою.

Удачі і яскравих перемог!

Джерело: http://menacademy.com.ua/

Переклав на українську: Богдан

Обговорення на форумі: Що таке Арійська Стрілецька Асоціація?

Про автора

Олександр Лисенко – 28 років. Практикуючий психолог, тренер. Основні напрямки - психологія взаємин, лідерство, конфліктологія. З 2006 року веде активну тренерську діяльність. Щорічно випускає більш 700 учнів в Україні. Засновник тренінгового центру Men Academy. Брав участь у багатьох популярних телевізійних програмах і шоу. Доступний як в Інтернеті, так і в реальному житті.